Інколи обривки передвиборчих плакатів, які шматтям звисають зі стовпів, чи агітаційні написи на паркані через роки набувають іншого, не менш глибокого значення. Днями побачив на паркані вицвілий від часу напис: "Дістали!". Трохи далі, на тому ж паркані, інший напис: "Данілич — прости!". Обидва ці написи особливо іронічно й сумно "звучать" у світлі останніх подій в Україні…
Мабуть, ніхто не очікував, що десяток тисяч вчителів приїдуть до столиці і серйозно вимагатимуть навести лад з виплатою заробітної плати освітянам. Жодної політики, за словами протестувальників, тут немає. Проста вимога до влади: заплатіть стільки, щоб вчитель міг жити і працювати. Ще раніше протестували підприємці. На грані нервового зриву... працівники податкової. Не смійтесь. Якщо ви навіть не підприємець чи бухгалтер, то просто підіть у податкову і погляньте, що там робиться. Маса людей у чергах. Інспектори змушені приймати звіти в суботу й неділю, аби хоч якось "розрулити" цей потік. Чому так сталось? Це питання до політиків з Банкової і Грушевського. Здається, наші реформатори щось перемудрили.
І цей момент увагу країни відвертають від акцій протесту – у телевізорі увімкнули новий серіал під назвою "Кримінал на Кучму". Народ відразу захопився обговорювати подробиці того, як екс-президент ходив на допит до Генпрокуратури, як він там не хотів зустрічатись з Мельниченком. У маршрутках і пивбарах запекло формуються різні версії того, чому нинішня влада завела таки кримінальну справу на Леоніда Даниловича?
Вже якось забулись черги у податковій, акції протесту вчителів і страйки підприємців. Все ніби заспокоюється. От тільки питання: чи вистачить Кучми, коли люди наступного разу підуть у податкову чи Пенсійний фонд або на протест вирішать піднятись... наприклад, медики?
Мені чомусь не цікаво, що далі буде з кримінальною справою Леоніда Кучми. Та й взагалі, мало цікавить доля екс-президента, глави його секретаріату (нині голови Верховної Ради) та колишнього президентського охоронця. Ще два роки тому, розуміючи, куди котиться країна, хотілось сказати: “Данілич — прости!”. Тепер же, дливлячись, куди вона скотилась, і розуміючи, що витягувати її ніхто не збирається, все частіше погоджуєшся з іншим парканним твердженням: “Дістали!”.
Олексій КРИВОШЕЄВ