22

«Контекстний епатаж» - продаж того, що по-іншому не продається

Що варто уваги – це те, що самі інформаційники рік за роком наполегливо будували фундамент цього порожнього інформ-буму і це стало своєрідною мильною бульбашкою, луснути якій ще доведеться у майбутньому.

В ері друкованих видань професійна придатність журналіста повинна була відповідати досить високим стандартам. Навіть для роботи у жовтій пресі вимагався певний рівень компетенції. Втім, останнім часом, через стрімкий перехід читачів в он-лайн, ця планка входу на ринок «друкованої справи» суттєво впала.
Ідеться про палицю в двох кінцях: з одного боку, читачеві «ліньки» розбиратися, що до чого, а з іншого – підходити з сумлінням до своєї діяльності інформаційникам стає комерційно невигідно.

Проблемою стало те, що питання подання інформації у певному ракурсі вже де-факто є об’єктом комерційних відносин, здебільшого для використання преси як інструменту піару.

Все це в результаті пояснює причини виникнення такого явища, як, наприклад, організація Фемен. Діячі цієї організації – молоді дівчата, більшість з яких, судячи по їхніх коментарях у пресі, за умови вибору іншої методики самопросування навряд чи могли б розраховувати на ефірний час та увагу.

Але про це я хочу розказати у порівнянні з іншим прикладом – відомим дизайнером Артемієм Лєбєдєвим. Ця знана у професійних дизайнерських колах людина прославилась в основному завдяки своїм епатажним вихідкам.

У чому схожість цих двох прикладів? Так само, як активістки Фемен не дуже знаються у питаннях політичних, а скоріше є спеціалістами із влаштування топлес-шоу, так само і Артемій Лєбєдєв слабо обізнаний у питаннях поза межами свого безпосереднього фаху – дизайну. Інформаційна тактика обох екземплярів зводиться до простої тези: не спаплюжиш і не принизиш – не поїдеш. Головною фішкою Лєбєдєва завжди було самоствердження на фоні інших людей. І самоствердження це супроводжувалось потужним потоком нецензурної брані в адресу обговорюваної особи.

Одним з прикладів такої пихи є останні вислови пана Лєбєдєва про український логотип Спритка і Гарнюні, розроблений його конкурентами – компанією CFC Consulting. Те, що ці роботи здійснювались не його студією, очевидно, сильно заділи дизайнерську душу, за що дісталось всій Україні.

Переслідувані цілі в обох наведених прикладах зрозумілі – це отримання позицій. Втім, якщо для Фемен це, здається, є лише грою впусту, на звичайну відомість, то Артемій доволі вдало монетизує власні зусилля.

Але обом мильним бульбашкам доведеться луснути. Як і всьому іншому надуманому інформаційному непотрібу. Питання тільки в тому, скільки часу на це знадобиться.

Лев ВАНЯН