6

Артем Михайлюк: "Рівень освіти в Україні – ніякий"

«В Україні шалена кількість людей отримує вищу освіту, так би мовити, за традицією», – впевнений один із експертів проекту – соціальний технолог, співзасновник «Спілки ініціативної молоді» та автор посібника «Студентське самоврядування для чайників» Артем Михайлюк.

- Чим Ви керувалися, відбираючи учасників проекту StudMP?

- Окрім стандартних запитань, аби претенденти трохи розповіли про себе, я ставив ще декілька. Цікавився головними досягненнями за час їхньої громадської діяльності в ОСС і тим, що вони планують зробити. Також запитував, навіщо їм посада помічника народного депутата й чому ми маємо відібрати саме їх. На жаль, на останні два запитання я практично не чув адекватних відповідей. Майже ніхто з претендентів не знав, для чого їм посада помічника нардепа. Траплялися різні варіанти відповідей: «подивитися, як воно», «цікаво», «хочу спробувати». Жоден не зміг аргументувати, чому ми маємо відібрати саме його.

- Які особисті якості студента допоможуть досягнути успіху в проекті на зразок StudMP?

- Краще я скажу, що взагалі треба зробити студенту, щоб досягти успіху. Для цього потрібні наполегливість, усвідомленість і розуміння, ким він хоче бути через 10 років. В Гарварді проводили цікаве дослідження: студентів запитали, чи є в них цілі на майбутнє. 84% не назвали конкретних цілей, приблизно 13% сказали, що в них вони є, ще 3% ставили цілі і записували їх. Через 10 років виявилося, що ті, хто мав сформульовані цілі, були вдвічі багатшими від тих, хто їх не мав. Ті ж, хто записував свої цілі, мали вдесятеро більші доходи ніж решта 97%.

- Що треба зробити організаторам, щоб проект був успішним?

- Розвивати його. Має бути гарна інформаційна кампанія, щоб забезпечити великий конкурс охочих студентів – це дозволило б відібрати найбільш якісних учасників. В майбутньому треба збільшити кількість депутатів, у яких студентські лідери стануть помічниками, з десяти до чотирьохсот. Чому не 450? Бо буде важко з деякими депутатами-олігархами. Коли вдасться збільшити кількість цікавих учасників і вони працюватимуть помічниками у більшості депутатів – це буде успіх. Якщо кожному депутату перед голосуванням за закон «Про вищу освіту» його помічник декілька разів акцентує увагу на тих моментах, які стосуються студентського самоврядування і сфери вищої освіти загалом, ось тоді  можливі зміни.

- На систему освіти якої країни варто рівнятися або хоча б звернути увагу Україні?

- Не можна просто взяти досвід якоїсь країни, впровадити його й жити згідно з ним. Україна – не Литва, не Латвія й не Грузія, в яких населення – як в одному Києві, й де можна швидко провести кардинальні реформи. В Україні є багатий досвід, історія й близько 350 вишів, тому не можна все одночасно закреслити й побудувати цілком по-новому. В тому числі й через те, що для наших політиків головне – перемогти будь-якою ціною. Вони не підуть на будь-які революційні зміни "заради майбутнього України, які можуть зашкодити їм обратися. Варто вивчити досвід розвинених країн, взяти найкраще, проте застосовувати, розуміючи нашу ситуацію й продумавши, як можна втілювати послідовні зміни, не шкодячи. Тож не можна орієнтуватися, наприклад, на Гарвард, адже там інший менталітет у суспільства, інше розуміння у студентів, інший склад викладачів.

- Ви є автором посібника «Студентське самоврядування для чайників». Наскільки важливою, на Вашу думку, є роль студентського самоврядування в розбудові демократичного суспільства?

- Щодо всього демократичного суспільства – не дуже. Але якщо говорити про студентство, то самоврядування є дійсно важливим. Рівень освіти в Україні, на жаль, ніякий, і студентське самоврядування має, в першу чергу, не організовувати дозвілля студентів, а відстоювати студентські права, зокрема й щодо змісту освіти.

На сьогодні, крім деяких фундаментальних напрямків – на кшталт медицини, математики, юриспруденції – немає сенсу вступати у вищий навчальний заклад. У сфері менеджменту, маркетингу, програмування, інженерії та інших спеціальностей набагато швидше й легше вивчитися самому. Завдяки Інтернету й бібліотекам можна знайти всю потрібну інформацію. Необхідне для професійного розвитку оточення можна знайти, влаштувавшись на роботу. Там же можна зустріти наставників.

Щоб навчання у виші було ефективним, потрібні адекватні викладачі, а не ті, які читають свій конспект десятирічної давності. Достатньо легко запросити практиків, які б читали один курс не заради грошей, а через іншу мотивацію.

- Якщо в Україні так багато проблем в освітній сфері, чому, на Вашу думку, влада так мало уваги приділяє молоді, студентам і освіті в цілому?

- Нашій владі необхідно діяти так, щоб обратися на наступний термін. Порівняно з цивілізованим світом, Україна грає в дуже короткострокові ігри. Наприклад, чому одяг європейських і американських брендів в Україні суттєво дорожчий, ніж в Європі й Сполучених Штатах? Ті, хто будують торгові центри, в яких потім орендують приміщення магазини,  хочуть повернути вкладені гроші за декілька років, тож виставляють дуже високі ціни за оренду. Магазини ж, які цю оренду платять, у свою чергу ставлять високу націнку. Все це тому, що після розвалу Радянського Союзу минуло замало часу, всі хочуть «прямо тут і зараз». Так само й в політикумі – якщо проводити якісь системні реформи в освіті, зміни відбудуться через десятки років. Для влади це далека перспектива, тому їй і не цікаво.

- Яким чином студент – людина, яка ще не має закінченої вищої освіти, може позитивно вплинути на освітню сферу і чи можливо це взагалі?

- Можливо. Я можу назвати купу людей, які без вищої освіти змінили світ. Білл Гейтс і Стів Джобс, геніальний винахідник Томас Едісон, Генрі Форд і Уолт Дісней. Ігор Сікорський – винахідник гелікоптера – не закінчив КПІ, покинув навчання й пішов конструювати вертольоти. Тож аби щось робити, не потрібна вища освіта. В Україні шалена кількість людей отримує її, так би мовити, за традицією.

Коли я був студентським лідером, ми з колегами обговорювали, як потрібно змінити закон «Про вищу освіту». Наприклад, збільшити кількість студентів у Вченій раді. Чомусь вважається, членами Вченої Ради можуть бути тільки професори, але якщо подивитись законодавство, то Вчена рада - це більше адміністративний орган вишу, вона має вирішувати не тільки проблеми, що стосуються науки, а організаційні питання. Тож участь студентів у Вченій раді цілком природна. І навіть в питанні присвоєння вчених звань участь студентів дуже важлива – хто, як не студент, має оцінювати педагогічні здібності майбутнього професора?

Не варто боятися того, що студенти оцінюють викладачів. Я, коли був головою Студентської ради, проводив конкурс «Найулюбленіший викладач». Перші місця посідали принципові жорсткі викладачі.  Якщо він жорсткий, але при цьому гарний педагог, хороший спеціаліст і добре навчає, його за це люблять і поважають. Тому студенти можуть оцінювати професійність викладача. Щодо змісту освіти, то студентам варто звертатися до випускників, які працюють за спеціальністю 5,10,15 років після закінчення. Вони можуть сказати, який предмет допоможе в освоєнні обраної професії, а який – так і не знадобиться. Якщо говорити про загальноосвітні предмети, то викладаються вони неефективно і в майбутньому не принесуть ніякої користі. Наприклад, замість загального права краще вчити трудове право, аби людина розуміла, які вона матиме реальні права як найманий працівник. А викладати повинен не теоретик, а людина, яка має практичний досвід у цій сфері.

- Проблема в тім, що українські ВНЗ вчать не тому, що потрібно, а тому, що написано в програмі. Можливо, варто встановити жорсткіші правила для абітурієнтів, щоб вищу освіту отримували не «за традицією»?

- Так, у нас є міф, що кожен має отримати вищу освіту. Ба більше – через позицію держави бакалавр не вважається повною вищою освітою, тоді як у світі – це повноцінна вища освіта, після здобуття якої людина може знайти гідну роботу. Магістра ж отримують ті, хто потім, приміром, планує займатися наукою. Тому люди не просто здобувають вищу освіту, а ще й обов’язково рівень спеціаліста чи магістра. Тільки для чого – ніхто пояснити не може.

Кажуть, лікуватися задарма – дарма лікуватися. З освітою, мабуть те ж саме: вчитися задарма – дарма вчитися. В тому сенсі, що студенти під час навчання не вимагають, аби їх вчили добре. Все вимагають – пільги на проїзд, ремонти в гуртожитках, стипендії. А от головного – змістовної освіти – не вимагають.

А жорсткі правила для абітурієнтів ні до чого. Краще більш жорсткі правила для батьків – це ж батьки діють за традицією.

— Ви згадали про свої студентські роки. Чим відрізняються студенти Ваших університетських років від нинішніх? Які порівняння Ви можете зробити після проведення співбесіди?

- На нинішніх студентів значно вплинув Інтернет і соціальні мережі – будь-яку інформацію можна отримати за 5 хвилин пошуку. Не треба йти в бібліотеку – все є в комп’ютері. В мої студентські роки їх не було. Основним способом комунікації були пари, коридор у ВУЗі, в гуртожитку. Зараз студент отримує всі новини про свого одногрупника не на парі, а через «ВКонтакті». Якщо говорити про рівень активістів студентського самоврядування, то мені здається, що він впав. Хоча і в мої часи були періоди меншої або більшої активності студентського самоврядування. Зараз адміністрації вишів зрозуміли, що не потрібно боротися зі студентськими лідерами – краще вести співпрацю й правильно їх використовувати.

Більшість людей, які працюють в університетах,  мають в голові наступний штамп: «Ми тут працюємо постійно, а ви, студенти, приходите і йдете. Тож ми – господарі вишів, а ви – як клієнти в перукарні: прийшли, підстриглися й пішли». Через це вони відчувають себе головними й намагаються з цієї позиції виходити. І, на жаль, забувають, заради кого вони працюють у виші.

Ще одна риса сучасних активістів студентського самоврядування – що це, зазвичай, екс-лідери учнівського самоврядування, яке суттєво відрізняється від студентського. Учні не впливають і не змінюють нічого. В школі самоврядування функціонує для дозвілля та виховання. Тому учні приходять зі звичкою, що адміністрація завжди права. Через те, що прийшло багато таких учнів, органи студентського самоврядування стали більш «учнівськими».

— І, наостанок, щоб Вам хотілося побажати учасникам проекту StudMP?

- Максимально ефективно використати ту можливість, яку вони отримали – як для себе, так і для реалізації суспільно важливих проектів.

Тетяна КАВУНЕНКО,

журналіст проекту StudMP