6

Один день із життя у європейській столиці

Ось і я, мешканець європейської країни, ба більше — її столиці, вирішив теплий травневий день присвятити прогулянці своєю «Європою», щоби більше зрозуміти її принади і пройнятися віяннями із Заходу.

Прокинувся зранку від страшенного гуркоту, визирнув зі свого євровікна: купа людей, трактор і бруд. Я на балкон, а там вже повна картина: від бульвару, що вгорі, та аж до проспекту нижче вздовж мого провулка — не Дунай, не Сена — справжня Хуанхе! Пісок, глина, щебінь, розірваний асфальт і по коліна брудної води. А над тим добірна лайка великої мови маленьких людей у помаранчевому. Розпочався день.

Ясна річ, вода у крані відсутня. Гарячої немає вже другий тиждень – перевіряють трубу на міцність. У ці дні мешканець єврохати має набирати повну єврокаструлю води холодної та гріти її на російському газі. Тоді виходить український душ із літрового радянського кухля. Та ні! Не відступлю я! Хоч умиюсь — а гуляти піду! Куплю воду в магазині та розв’яжу проблему. Тож узяв собаку, щоб дві справи одним махом, — і гайда з квартири.

У магазині жінка з іншого боку прилавка довго не могла второпати, що таке бутель. Ламаною російською, звівши на смуглявому лобі свої чорні брівки, наказала пояснити їй «па-чілавєчєскі». Довелось на мигах показувати… Мову жестів у нас розуміють краще, ніж українську.

Обурений, я мив свого собаку, який, звісно, вивалявся в євроболоті на провулку. Мив дорогою водою, бо дешева одразу після аварії на трубі чомусь заховалася під прилавок. Мив і думав: а може, ось це я вже справжній європеєць, бо мию собаку мінералкою? Може, європеєць, бо моєї мови тут не розуміють? Може, тому що перукарню № 3 на розі кілька років тому перейменували на салон краси «Афродіта»? Чим не віяння із Заходу? Може, так, але щось дуже віє і тхне з постсовєтських душ, і аварійна труба інтеграції часто випускає назовні багнюку. Куди ж ми інтегруємось, не інтегрувавшись толком самі у себе?

99 разів нам вже сказали, що ми європейці, а ми все одно хрюкаємо.