2

Бережіть євреїв!

Якщо вірити казкам, що політичні анекдоти в СРСР складав КДБ для виявлення тих, хто їх поширює, то це мав би бути якийсь глибоко законспірований український націоналіст єврейського походження. Якийсь Мойсей Фішбейн абощо. Втім, як свідчить історія, щоб змова відбулася, хтось має в неї повірити. Але людська психіка влаштована таким чином, що цілком очевидні речі ми сприймаємо з підтекстом і бачимо там поразки для себе й виграші для інших. Навіть якщо цього і близько нема.

І навпаки: неприхований «лохотрон» викликає тупу реакцію включення в чужу гру з неминучими втратами. Я називаю це «синдромом лемінгів». Ці чудернацькі північні бабаки раз на три роки починають мігрувати такими юрбами, що просто чавлять одне одного. Але не через якийсь там відчай чи містичні причини. Вони просто розмножуються, починають мігрувати в пошуках їжі. Та знаходять смерть.

Той факт, що на самогубчі граблі періодично наступають не тільки українці, а й лемінги, навряд чи дуже потішить читача. Але яким ще подразником вплинути на масову свідомість етносу, щоб він почав поводитися розумніше за лемінгів?

Дев’яте травня у Львові було абсолютно передбачуване, включно з підсумковою телевізійною картинкою. Всі отримали те, що мали отримати.

А от 22 червня стало чудовим прикладом того, як треба реагувати на провокації. Далебі, я не про антикризовий штаб міста, який зробив те, що й мала би робити нормальна влада. Я про «єврейську тему» і реакцію на неї.

Не знаю, який такий законспірований український патріот єврейського походження (чи навпаки) у Кремлі вигадав, що для генерування соціального конфлікту у Львові слід залучити євреїв. Але йому треба дати якийсь орден. Може, Героя України, може, «Ітур-ха-Гаура». Звісно, таємно, бо такі люди нам ще дуже знадобляться.

Адже мобілізація українських євреїв була блискавичною і досить кваліфікованою. За кілька днів до очікуваної появи у Львові трошки перелицьованих «євреїв-проти-гурвіца» в пресі пройшла справжня інформаційна кампанія з викриття провокаторів. Єврейські громадські організації, політики та окремі активісти скоординовано захистили власну ідентичність. Завершило кампанію широко цитоване повідомлення юдейського Євроазійського конгресу, де була, крім відмежувань, точна розкладка провокації з поіменною назвою її «героїв».

Я іноді на телебаченні кажу, що треба вчитися у євреїв будувати державу і захищати своє добре ім’я, а ведучі чомусь думають, що це я так жартую. Тому обґрунтую.

Влітку 1921 р. у Празі головний ідеолог сіонізму Жаботинський і представник УНР Славинський підписали угоду про створення єврейської міліції (жандармерії) в рамках майбутнього наступу на Київ. Переговори про це велися з 1919 р., але тоді Петлюра зверхньо сказав, що ці містечкові хлопці вміють добре орудувати тільки шевськими ножами і кравецькими ножицями. А 1921 р., після фактичної зради Пілсудського, було вже запізно. Якби не українська самовпевненість, то Петлюра би зауважив, що 1918 р. перший єврейський батальйон в складі британського війська вже промарширував вулицями Лондона, готуючись визволяти Палестину. Хоча британське військо неможливо було звинуватити в дефіциті кадрів або вправності.

Але тоді інший видатний український єврей, Троцький, безпомилково відчув страшну потенційну загрозу такої унії для більшовизму. В угоді Жаботинського — Петлюри було обумовлено, що до жандармерії прийматимуть всіх євреїв за винятком комуністів. Троцький негайно опублікував попередження, що коли план Жаботинського буде реалізовано, Червона армія безжально знищить все єврейське населення України.

«Ні Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, кого називають „погромниками“... Я з ними виріс, разом з ними проводив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів — єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів Південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати антисемітами», — написав Жаботинський 4 липня 1926 р., захищаючи честь убитого в Парижі Петлюри.

Напередодні 22 червня 2011 р. єврейські організації, захищаючи себе, ефективно долучилися і до захисту України. Може, й мимоволі, просто захищаючи честь своєї нації. Але нам важливо вчасно усвідомити цей потужний складник державотворення і зробити висновки. Інакше від нього може колись лишитися один спогад про добрі наміри - як написи у тому числі й івритом на грошах Української Народної Республіки.

Олег ПОКАЛЬЧУК