6

Про допомогу, зупинку, мороз і недовіру...

Не так давно, якихось півтора два роки тому, частенько доводилось мерзнути на зупинці в очікуванні маршрутки. Стоячи під дощем, вітром чи снігом і дивлячись на автівки, котрі проїжджали повз мене на трасі Рівне-Луцьк, давав собі слово: коли в мене з’явиться машина — підвозитиму людей в негоду. Просто так, безкоштовно, не задля заробітку.

Коли нарешті придбав собі авто, пригадав дану собі обіцянку і почав зупинятись біля тієї зупинки, на якій колись мерз в очікуванні маршрутки. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що люди відмовляються від пропозиції "підкинути по дорозі..." І якби ж то просто відмовлялись, найчастіше твою пропозицію ігнорують, відвертаються або ж і "обдарують" поглядом, ніби ти запропонував непристойність.

Час від часу хтось таки погоджувався на пропозицію і навіть намагався дати кілька гривень "на бензин". При чому погоджуються, як правило, три категорії людей: священики, правоохоронці чи військові, та молоді панянки. Старші жінки й чоловіки, як правило, не наважуються скористатись пропозицією.

Але чому? Невже моя пика не викликає довіри?

Якось поділився своїми думками з колегою-водієм. На мої переживання він тільки розсміявся: "Та всі колись мерзли на зупинках. І всі давали собі обіцянки підвозити людей. Але все закінчується однаково: на тебе дивляться, як на бандита і згодом ти спокійно проїжджаєш повз зупинки в будь-яку погоду".

Поступово і я теж перестав звертати увагу на людей на зупинці. Однак коли минулої зими вдарили морози — знову пригадав, як мерз на зупинці і дану собі обіцянку. Їдучи увечері додому за місто (на термометрі було -20), зупинився біля зупинки де стояло півтора десятки людей. Запропонував підвезти. Зреагувала тільки одна з двох жінок, які стояли і про щось теревенили.

— А до Обарова підвезете? — питає жінка.

— Без проблем. Спитайте, може, ще комусь потрібно, — пропоную жінці.

Але більше нікому не було потрібно...

Жінка сіла в авто, і ми поїхали.

— Знаєте, я збираюсь навесні купувати собі машину. Як куплю — то зупинятимусь і підвозитиму людей в негоду, — поділилась планами пані.

Коли вона вийшла з машини, я поїхав далі. Дорогою думав: наскільки ж ми перестали довіряти один одному, що ладні мерзнути в лютий мороз і відмовлятись від допомоги. Ми настільки звикли до байдужості, що ті, хто намагається допомогти, викликають у нас підозру. Однак, як на мене, це зовсім не привід — перестати пропонувати цю допомогу.

"Робіть добро і кидайте його у воду", — висловив  давню вірменську мудрість хлопчик в одному "радянському" дитячому мультику...

І воно колись обов’язково припливе до вас...  

Олексій КРИВОШЕЄВ