Юлія ШЕШУРЯК
плюється папером принтер, шумить неритмічно ксерокс,
і рвуться нові колготи - оранжеві, сорок ден.
і знов завмирає віндовз, неначе маленьке серце,
та знову не так, як треба, минає робочий день.
ці зустрічі в коридорах, привіти і добрі ранки,
закритися в туалеті - і плакати... що ж, нехай.
а ще за обідом в черзі торкнутись руками раптом...
обручка пече на пальці, у чашці холоне чай.
синхронне зітхання тихе, сезонне бажання смерті,
ці погляди - зрозумілі й відчутні лише двома,
ці сповіді - в інтернеті, цілунки у смайлах - стерті,
і пишеться без цензури службовий сумний роман.