2

Про Росію з любов’ю

Нещодавно довелося побувати на цікавих курсах підвищення журналістської майстерності в Ялті, «натхненником» яких в Україні став Інститут країн СНД, а одним із організаторів та лекторів — Костянтин Затулін. Так, саме той Затулін, який колись стільки наговорив про стосунки України та Росії, що йому ще за Кучми заборонили приїздити до Криму.

На курс організатори збирали журналістів, які пишуть про економіку, але навчання, на мою думку, було орієнтоване більше на тих, хто віддає перевагу політиці.

Пан Затулін не приховував, що це перша спроба Росії через спілкування з журналістами змінити ставлення українців до Москви. Головні пріоритети циклу курсів, що відбуватимуться впродовж року в Україні, такі: російська мова, російська церква та відмова України від НАТО. Зараз Росія переймає досвід Заходу і за прикладом різноманітних західних фондів починає готувати лояльних до себе українських журналістів. Вони спробували навчити нас думати так, як вони того хочуть. За їхнім задумом, українські журналісти попісля закінчення курсу мали всіляко сприяти прийняттю російської як другої державної мови, підтримувати російську церкву та протистояти вступу України до НАТО. В Інституті країн СНД бачать нашу державу федералізованою.

Цього року проведуть шість чи сім подібних навчань. Наступна група слухачів, як мені відомо, вже отримала свою порцію лекцій.

Припускаю, що результат Україна відчує вже незабаром... Бо крім «надзвичайно цікавих» і «неупереджених» лекцій відомих в українському та російському політикумі персон, ми побували на заняттях, які перетравити було дуже важко. Настільки важко, що багатьом довелося демонстративно залишати приміщення. Було приємно, що деякі наші російськомовні колеги зі сходу на лекції пана Затуліна прийшли у вишиванках і всіляко давали зрозуміти, що вони хоч і говорять російською, але українці, тому боронитимуть інтереси саме своєї країни. Та були й інші, які люблять Росію всупереч тверезому глузду і незважаючи ні на що.

Завдяки цим курсам особисто я стала чіткіше розуміти певні речі. Скажімо, на лекціях провідних російських журналістів, українських та російських політологів і політтехнологів між словами побачила вже іншу Росію. Країну, що боїться бути використаною Америкою. Країну, яка насторожено дивиться у бік Китаю. Країну, яка знає, що не може зараз говорити на рівних з жодною з цих наддержав, і аби виправити ситуацію, намагається підім’яти під себе кількох сусідів, хоча б у межах Митного союзу. Тому й так то наполегливо, то агресивно запрошує всіх приєднатися до того утворення. Росія зараз розуміє, що самостійно протистояти Заходу і Сходу вона не зможе. Ба навіть більше: від того, в якому форматі відбудеться Митний союз, залежить передвиборча репутація пана Путіна. Якщо десь у грудні нам перекриватимуть газ — за те, що не схочемо до них у союз, то не здивуюся зовсім...

Після подій у Львові не маю сумнівів, що навчання журналістів — це лише один із етапів запланованої кампанії. Ще одним доказом мого припущення став приїзд того ж таки пана Затуліна у Верховну Раду, де частина депутатів його вітала оплесками і стоячи.

Припускаю також, що незабаром українські ЗМІ почнуть визначатися із своїм фаворитом на російських виборах. Якщо вибирати доведеться між їхнім теперішнім президентом та прем’єром, наші засоби масової інформації оберуть Володимира Володимировича, бо саме його пан Затулін бачить новим президентом.

Хоча можливо, що наш медійний простір журналісти не обтяжуватимуть російськими передвиборчими проблемами та надмірною любов’ю до Москви. Можливо...

Тетяна ФІНКЕВИЧ