6

Лєнін жил, Лєнін жив, Лєнін будєт жить!

2011 р. Хмельниччина. Провінційне містечко Старокостянтинів. Центральна площа. На ній стоїть пам’ятник Леніну. Його не здолала навіть вже майже 20-річна незалежна Україна. Не подужала його і «помаранчева» влада, яка спромоглася тільки ліворуч від вождя звести пам’ятник жертвам Голодомору та політичних репресій. Символічно, вам не здається?

Час від часу на Володимира Ілліча якісь молодики виливають рожеву фарбу, але вже наступного ранку приїздить кран і комунальники ретельно, з неабиякою ніжністю витирають монумент. І знову стоїть він із геть «незаплямованою» репутацією.

У вихідні, переважно в суботу, молодята приносять йому квіти. А на День Перемоги якимось дивом біля ніг вождя опиняються вінки, що їх навіть вітру не дозволяють здути. Бо ті самі працелюби-комунальники підпирають їх цеглою.

Навесні біля Леніна висаджують квіти, які буяють під його ногами цілісіньке літо рік-у-рік. Восени двірники ретельно прибирають посохлу траву та бур’яни. В гарну погоду біля вождя вдень бавляться діти, а ввечері п’є пиво та курить молодь. Ленін тут для всіх — свій «чувак».

На різноманітних урочистостях, як-от останній дзвоник у школах, Володимир Ілліч опиняється у центрі подій. Він незворушно стоїть за спинами керманичів міста. На сцену виходить «майбутній цвіт нації», який проводжає у доросле життя вождь на центральній площі. Таким чином Ленін потрапляє чи не в усі кадри і є в багатьох сімейних фотоальбомах.

Нещодавно мимоволі я стала свідком досить цікавої розмови. Біля пам’ятника йшла молода сім’я — чоловік та жінка років тридцяти із хлопчиком років чотирьох-п’яти. Малюк трохи призупинився, підійшов східцями ближче до ніг вождя і голосно запитав у батьків, «що це за дядько». На що мама, не довго думаючи, не менш голосно відповіла, що це «видатний діяч, який дуже багато зробив для України. І пам’ятник поставили, щоб онуки та правнуки пам’ятали». Що ж, монумент справді поставили недаремно з точки зору комуністичної пропаганди, адже про «дєдушку Лєніна» пам’ятають вже навіть праправнуки, які передають цю «пам’ять» своїм дітям.

Містом ходять чутки, що свого часу, коли пам’ятник намагалися перенести, у районного керівника комуністичної партії стався інфаркт.

«Совок» міцно укорінився в маленькому містечку на Хмельниччині, чи не назавжди засів у головах багатьох людей, які пересаджують це коріння своїм дітям і дітям своїх дітей. І 20 років незалежності майже нічого не змінили. Зникли хіба що ліхтарики, які запалювали на День Перемоги на центральній вулиці міста. Зникли червоні прапори, зникли піонери, рублі. А Ленін жив тут колись і нині живе. Щодо того, чи житиме він довічно у Старокостянтинові, то це питання залишається відкритим.

У ХХI ст., коли весь цивілізований світ засуджує дії комуністичних режимів, Ленін комфортно почувається на центральній площі одного з невеличких містечок Західної України.

Нещодавно міська рада Старокостянтинова проводила слухання з приводу того, щоби переставити пам’ятник у якесь менш залюднене місце. А на місці Володимира Ілліча хочуть поставити Тараса Григоровича. Розмови про це тривають з 2008 р. Три роки, а віз, тобто вождь, — і нині там.

Ірина РОЖОК-КАПРАНОВА