3

Коли мозок нудьгує

У п’ятницю вдень мій телефон було вимкнено, бо я в цей час мчав на мотоциклі подалі від задушливого Києва — в місця, де принаймні більше води й менше людей. За кількістю невідомих пропущених дзвінків ввечері можна було здогадатися, що журналістам терміново потрібен якийсь коментар. Мобільний Інтернет розповів про вибух в Осло, а про розстріл на острові Утой ще не було відомо.

У Норвегію я вперше теж приїхав на мотоциклі та був зачарований і вражений цією країною, її сильною енергетикою, «ляльковим» комфортом і неможливістю купити пиво після шостої вечора. У статтях і в попередній своїй книзі я називав Норвегію Асгардом, містом скандинавських богів. Краєм, де можна подивитися, яким колись був весь світ.

Зрозуміло, під цією дзеркальною гладінню були свої підводні течії. Коли я заводив розмову про руни, норвежці спершу вдавали, що не розуміють, про що я. А потім переадресовували до археологів чи просто посилали. У центр країни. Там, мовляв, походи-пошукай.

Згодом я дізнався, що це їхня непідробна релігійність змушує насторожено ставитися до таких тем. Було враження, що нинішні часи — не короля Гаральда П’ятого, а ще Першого, «Прекрасноволосого», хрестителя Норвегії.

Подробиці терористичного акту 32-річного норвежця Андерса Берінга Брейвіка вже досить відомі та обростають властивою для події такого масштабу конспірологіею. Крім того, у Мережі здіймається правильно організована хвиля демотивації: він божевільний, плагіатор. І взагалі жалюгідна особистість, не надає жодних підстав для захоплення.

Власне це і є головною метою демотиваторів — знизити ризик наслідування. А він дуже високий.

Звісно, це психопатична особистість. І параноїдальні риси характеру в його «Маніфесті» помітні, є характерна «надцінна» ідея, а бачення можливих сценаріїв майбутнього примітивне. Але таких людей довкола — хоч греблю гати. Причому набагато менше освічених і більш істеричних. Чим ближче до політики, тим ці показники вищі.

«Моїм особистим завданням, метою мого життя було служити загальному благу. Тривалий час я працював для цієї мети шляхом мирним і тільки потім був змушений перейти до насильства». Я впевнений, щось подібне прозвучить на судовому процесі Брейвіка. Але ці слова — з промови народовольця-терориста Андрія Желябова на процесі у справі про вбивство 1 березня 1881 р. імператора Олександра ІІ. Це досить стандартна мотивація — у всіх без винятку об’єктивно поганих вчинків є суб’єктивно хороші пояснення.

Кожне нове століття починається не за календарем, а коли внаслідок якоїсь драматичної події люди перестають жити ідеалами минулого, усвідомивши, що на сьогодні вони — не більше ніж фікція. Двадцяте століття почалося після Першої світової, коли ілюзії Просвітництва остаточно розвіялися під впливом снарядів з хлорацетоном, який спричинив також фатальний вплив на мозок одного австрійського єфрейтора.

Але спершу був теракт у Сараєві. Це зараз ми знаємо, що Гаврило Принцип, який пальнув у ерцгерцога Фердинанда і його дружину, був наївним сербським туберкульозником, якому і так лишалося недовго жити і якого потай використовували через ідеолога «Младої Боснії» Гачиновича Троцький зі своєю ревбандою.

Тодішній сербський націоналізм був такою самою калькою з італійського, як сьогоднішні одкровення Брейвіка — калька з текстів Унабомбера, антиглобалістських банальностей і біляпутінської пропаганди. Однак тим не менше — спрацювало. Бо колективному несвідомому наплювати на авторське право.

Спробуємо поглянути трохи вперед — прорахувати первинні наслідки події. Похвала Путіну з вуст одіозного норвезького терориста в Європі рівноцінна тому, якби Путіна виславляв Усама бен Ладен. І це ще позначиться на процесі виборів у Росії. Похвали Ізраїлю частково нейтралізують єврейське лобі, тож Брейвіка навряд чи будуть голосно називати фашистом, хоча ідеологічно там багато що сходиться, саме в класичному, а не націонал-соціалістичному варіанті. Власне, нацисти в текстах Брейвіка теж не в пошані. Полум’яна підтримка терористом Сербії, зрозуміло, ще швидше підштовхне її до Євросоюзу, та і в НАТО.

Є в цій історії з Норвегією і дещо містична тема. Незадовго до подій німецька влада вирішила викопати з могили, спалити і розвіяти в морі прах Рудольфа Гесса. Гесс — надто загадкова постать, щоби про нього писати коротко, і досить символічна — щоб довго. Його могила стала місцем паломництва десятків тисяч неонацистів зі всього світу. Куди вітер міг донести цей прах?

Йдемо далі. Норвегія поверне прикордонний контроль, а це — ще один «цвях у кришку труни» Шенгенської угоди, а заразом і ЄС. У ісламістів буде більш ніж вагомий привід завдати серйозного удару по Європі. Вбивство беззбройних різнокольорових тінейджерів вдихне нове життя в тему джихаду. Консерватори в Європі змушені будуть перегрупуватися, і швидше за все там відбудеться розкол, як колись у «Землі і Волі» на «народовольців» і соціал-демократів... Активізуються європейські ліві, що останнім часом провалюються на виборах у різних країнах. Оскільки на макроекономіку їхні заклики не вплинуть, залишається вулична активність, за прецедентом Греції. Але з додатком етнічних азіатів — громадян європейських країн. Тут поліція, і праві опиняться в одній компанії гонителів свободи-рівності-братерства.

З’являться, причому в чималій кількості, шанувальники Брейвіка і ненависники, бо тему почнуть модерувати, і це спричинить додатковий ажіотаж. Так було колись із Варгом Вікернесом, але тут все буде масштабніше.

Дискредитовано тему імміграційного контролю для тих держав, які вже адаптували у себе масу іноземців, і тепер не знають, що робити з натовпом їхніх родичів.

А Україна? Я часто говорив, що наша країна в тріаді Росія — Україна — Білорусь, як би до неї ні ставитися, посідає те саме місце, що Норвегія в тріаді Швеція — Данія — Норвегія. Починаючи з історії політичних чвар і воєн і закінчуючи анекдотами один про одного.

Я також казав, що масові соціальні протести в Україні зараз неможливі, але настає час зневірених і зневірених одинаків. Оскільки ми — суспільство глибоко невротизоване і помічаємо це лише тоді, коли виїжджаємо за кордон. На Захід, ясна річ.

Чи з’явиться у нас власний Брейвік? У такому вигляді — виключено. Впливати страхом і шоком на і без того шоковане і століттями лякане суспільство — все одно що намагатися відшмагати море, як зробив перський цар Ксеркс.

Чи можуть такого сконструювати? О так. Власне у самій норвезькій трагедії не зовсім все вкладається в умисел однієї людини, тим більше такий, який вона собі сама уявляє. Одне з відеозвернень Брейвіка починається з відомої фотографії встановлення червоного прапора над рейхстагом. Того самого Прапора Перемоги, навколо якого ще недавно у нас кипіло стільки пристрастей. Слава Богу, начебто википіло.

Слабка втіха, що набагато більше передумов для такої реконструкції в сусідній Росії, але кримську напругу поки ніхто не скасовував — щойно взялися за тему. Причому з обох боків — як інспіратори, так і стабілізатори.

І для нас також важливо усвідомити, що ця історія завдала нищівного удару по просвітницькому міфу, ніби рівень життя суспільства гарантує його стабільність і безпеку. Норвегія — багатюща країна, що зуміла розпорядитися своїми вуглеводнями ефективніше і краще, ніж Росія. Соціальний захист норвежців і надані їм можливості — просто казкові для нас. Але вічна гонитва за шлунковим благоденством дає вічне задоволення лише прямій кишці.

І тоді мозок починає нудьгувати.

Олег ПОКАЛЬЧУК