4

Клієнт завжди неправий, або Про хамство в комерційних структурах

Колись, ще на перших курсах, я працювала в одній комерційній структурі і над кожним робочим столом в нашому офісі висів листок з написом величезними літерами: «Кожен клієнт – золото!!!». Як на мене, це стало ще актуальнішим в часи кризові. Але схоже на те, що у відділенні «Аграрному» Правекс-банку, яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Героїв оборони, 5, психологія ведення бізнесу базується на тому, що кожен клієнт, пробачте, бидло. Я мала змогу переконатися у цьому на власному досвіді.

Я працюю викладачем політології в КНУ імені Тараса Шевченка і нещодавно вранці, по дорозі на пари, вирішила заїхати у це відділення, щоб скористатися банкоматом. На годиннику було уже орієнтовно 9.20 і я, побачивши, що важкі металеві вхідні двері відчинені навстіж, спокійно зайшла в приміщення. І раптом один із співробітників зіскакує зі свого місця і мчить до мене (це не метафора, а дійсно опис подій, він опинився біля мене менш, ніж за секунду). З шаленим криком «вийдіть звідси, відділення не працює!» цей пан схопив мене за комір і рукав куртки і почав виштовхувати з відділення банку.

Я не одразу зорієнтувалась, що відбувається, це було абсолютно неочікувано. Але коли прийшла до тями, попросила, аби він відпустив мене, я ж бо виходжу самостійно. На даного працівника це жодним чином не вплинуло – він мене не відпустив і продовжував грубо штовхати, аж поки я не опинилась за дверима. Уже перед тим, як він грюкнув дверима перед моїм обличчям, я встигла запитати його ім’я, на що він кинув «Євгеній».

Вже на вулиці я змогла повністю усвідомити, що ж трапилось. Після цього постукала у двері та вікно установи з вимогою покликати начальника. Природно, що мені ніхто не відкрив. Більш того, якраз в цей час сходами до банку піднімалась інша співробітниця, яку теж туди ніхто не пустив (мабуть, думали, що це я, «чужа»). Ця пані повідомила мені чимало цікавого. Насамперед те, що співробітники банку нікому не кажуть прізвищ своїх колег, а також те, що начальника відділення на робочому місці немає, невідомо коли буде і чи буде взагалі. На жаль, я не могла залишатися там і викликати міліцію, хоч розуміла, що це зробити потрібно. Бажання додавати до постраждалих сторін ще й студентів, в яких не відбулось би пар, я точно не хотіла. Тому продовжила подорож на роботу, зафіксувавши цей випадок на гарячій лінії банку.

Особисто я не звикла до того, щоб мене хапали за комір і викидали на вулицю. Тим більше в установі, клієнтом якої я є з 2002 року.

Сподіваюсь, що клієнт у цьому випадку все ж виявиться правим. Сподіваюся, що банк знайде адекватне покарання для свого співробітника, а я колись знову зможу заходити в цю установу без страху, що наступного разу ще комусь не сподобаюсь і не отримаю нових стусанів.

 Христина ГОЛИНСЬКА