5

Війни бегемотячих хвостиків

Я спочатку хотів написати «війни калориферів». (Трохи згодом зрозумієте, чому.) Але уживати це словосполучення тоді, коли ще свіжа пам’ять про спекотне літо, — майже злочин проти українського людства. Вологість, тиск, автомобільний сморід створюють той неповторний цивілізаційний колорит, яким зловтішалася радянська пропаганда років тридцять тому, змальовуючи смогові хмари над Токіо чи Лос-Анджелесом.

Та ось і до нас прийшла цивілізація, якщо вважати країну-колектор важливою складовою могутньої технічної інфраструктури. У нас тепер смог, ціни, податки й пістрява демократія, нашвидкуруч перешита з російського і західного політичного «секонд-хенду».

«Наша національна „весна“ прийшла тоді, коли в Европі була вже національна „осінь“, коли понадклясова ідея національности стала вже там старенькою європейською міщанською демократією в достаточній мірі зогиджена й запаскуджена. Форм новітнього європейського національного руху наша інтелігенція, з чужоземними мовами мало знайома, на жаль зовсім не знала», — писав В’ячеслав Липинський на початку ХХ ст., і нічого відтоді особливо не змінилося.

Постала «безхребетна демократія», за виразом того самого Липинського, коли «один мій знайомий політик довго морочився над статистикою, щоб вирахувати, скільки треба дати селянинові землі, щоб його задовольнити й у той спосіб патріотизм національний у ньому розбудити. Цей національний меркантилізм глибоко розложив і здеморалізував усю без винятку нашу націю». Найкрасномовніша риса цього ідеологічного покруча — можливість безборонно кидатися власним лайном у своїх політичних супротивників. І наймати тих самих «селян» — байдуже, що вони друге покоління як міщани.

Теза Аристотеля, що людина — це «політична тварина», знаходить виразне підтвердження в українському політикумі, де політичне лайно летить з усіх медіа за принципом shit hits the fan.

Безумовний лідер такого маркування зараз знаходиться в Лук’янівському слідчому ізоляторі, що посилює інформаційні виділення її команди й створює нагоду побачити явище у форсованому, стислому режимі. Так генетики люблять спостерігати мушок-дрозофіл через надзвичайно короткий життєвий цикл і високу плідність, що дає змогу відстежити ланцюжок мутацій.

Технічним провайдером цього феномена є, безумовно, Інтернет, особливо в частині коментарів. Мовою науки це називається «копрологічна етологія».

Явище тролінгу в принципі досліджене добре, тому варто глянути на нього ще й під зоологічно-аристотелівським кутом. Стадо бегемотів (носороги поводяться так само) вилазить вночі зі свого болота — а пасуться вони великими стадами завжди — і йде на пасовисько. Маленький бегемотячий хвостик має феноменальну особливість — під час дефекації він обертається зі швидкістю понад 9 000 обертів за хвилину. Завдяки цьому рідкі добрива потрапляють на максимально можливу площу. Іншим звірам ще здаля зрозуміло, чия це територія.

Примати, від яких ми, кажуть, недалеко пішли, більш витончені й адресні в цій справі. Вони активно використовують власні фекалії для мічення території та прояву агресії. Це не тільки залишки травлення і бактеріальної діяльності, але й могутній знак присутності. Особливі пахучі речовини-одоранти сигналізують: я тут, місце зайняте! Концентрація одорантів величезна, адже вони повинні «працювати міткою» на великій відстані й тривалий час. Тому їхній аромат зблизька видається жахливим. Він вражає, немов стократ посилене гарчання: «Це я! І мене дуже багато!»

Людина, що стикається з фекаліями іншої істоти, відчуває величезний «тиск» чужої присутності. Неважливо, біологічні вони чи політичні.

Тому вона переживає огиду, роздратування, прагне залишити «зону скупченості». Запахи, що ми сприймаємо як погані, — це запахи концентрованої енергетики або її наслідків (трупний запах). Основний гнильний запах дає індол. Але розчинений індол пахне… квітами, і його широко використовують у парфумерії. При тому великі мавпи, наприклад, горили, гидять у власних гніздах, там на цьому всьому і сплять. Бо це тварини із сильним інстинктом домінування, могутні лідери.

Я не буду витрачати час на детальне наведення прикладів з української політики, які чудово ілюструють тваринні інстинкти високоповажних українських приматів. Просто назву інші зоологічні технології. А Інтернет за інформаційним запахом вас виведе. Можливо, навіть на Печерський суд.

Так от, хижі птахи залишають яскраві плями посліду на помітних місцях ландшафту (сухих деревах, скелях). Це у нас — різноманітні плакати, наліпки тощо. Собаки дряпають землю, залишаючи сліди кігтів і пахучих залоз між пальцями (нічого вони при цьому не «закопують» — то байка обивательська). Це у нас — буцкання з ментами та демонстрація різних мікротравм.

Розлючена кицька паскудить у черевики (заглушаючи хазяйські одоранти власними). О-о-о — тут весь набір подій між екс-прем’єром і екс-президентом з 2005 року…

Але є нюанси між індивідуалістичною та груповою поведінкою. Якщо нечисленним горилам-лідерам почесно пахнути власним послідом, то шимпанзе, які теж не надто бридливі, дбають про своє хутро жмутами листя, чистяться росою, стрибають під дощем. Бо у мавпячому племені сліди лайна на тілі — це маркер низького рангу. Значить, особина хвора, слабка і стара або її щойно ритуально принизили цим. Примат високого рангу має ходити з чистою дупою, хоча і міцно пахнути — але ж собою.

Людина (якщо вона цивілізована людина), навпаки, намагається приховувати дефекацію, адже це — акт концентрованої агресії, неприпустимий в умовах скупченості. Проте і у тут зберігаються етологічні ритуали. Та у випадку, коли всі засоби захисту вичерпано, в хід іде бегемотяча техніка дискусій і доказів власної правоти, з анально-фекальною лексикою.

Цей психологічний послід розкладається, і загальна температура соціального довкілля підвищується. Такий собі натуральний «калорифер» у всіх сенсах слова. До очікуваного перегріву і займання ще досить далеко.

Але який запах! У Європі чути!

В’ячеслав Липинський називав таких демотиваторів «деструктивними хамами». Хоча насправді вони — бегемотячі хвостики.