5

Країна «все одно»

Україна — не болід і не літак. Україна — щось середнє між списаним комбайном і потягом. І холодно, і протяги, енергоємно, але іншого транспорту нема. Хочеш — їдь, не хочеш — сиди на пероні та вимахуй хустинкою. Країні все одно.

Ми взагалі країна, якій все одно. Навіть соціологи стверджують: раніше українцям було все одно ментально, а тепер понад 15% заявляють про це вголос. Ще трохи — й діагноз «мені по барабану» стане хронічним.

І тепер уявіть: у країні, де всім усе до одного місця, чергова влада пропонує реформи — економічну, пенсійну, житлово-комунальну. Остання — найцікавіша. Бо у багатоповерхівках мешкаємо ми всі (тут навіть соромно стає за пенсіонерів — у них одразу дві реформи:). Так от, про реформу багатостраждального житлово-комунального господарства. Основний месидж державних мужів — необхідно створювати об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Коротше кажучи — брати владу в будинку до своїх рук. Приватизовувати підсобні приміщення, прибудинкову територію… Телефон і телеграф… Стоп, це не з цієї опери. Загалом — мешканці мають брати на себе повну відповідальність за все, що відбувається у будинку і навколо нього.

Безперечно, на шляху до громадянського суспільства (згоден, заяложений штамп, але куди без нього) ОСББ вважається чи не єдиною альтернативою скам’янілому совєцькому менеджменту.

На перший погляд схема вигідна усім — держава нарешті позбувається вічного головного болю у вигляді розваленої інфраструктури, перманентного пошуку відповідального за об’єкт і найголовніше — потреби шукати гроші на його відновлення та утримання. Громадяни, які до того мали в розпорядженні лише квартирну площу, отримали у «власність» підсобні приміщення і прибудинкову територію. Психологічно — здобули, стали власниками, задарма отримали ось цю лавочку і гойдалку з гіркою. Дарма що напіврозвалене! Проте — наше!

Уявімо картину: держава та мешканці будинку вдарили по руках. ОСББ створено! Нарешті почнеться щасливе життя! Прощавай, ЖЕК, вічно зайнятий телефон головного інженера і хронічно п’яний сантехнік Васисуалій без прокладок та попкового ключа.

А що далі? Ейфорія мине швидко. Так само швидко, як укотре вийде з ладу ліфт і потече дах або розірве стоякову трубу. Аварія! Караул! Прорвало! Допоможіть! Хто? Управляюча контора — той самий ЖЕК, той самий Васисуалій без попкового ключа. Приїде лагодити трубу, проте вже на ринкових умовах і за реальні гроші з рахунку ОСББ, який тепер зазначено у квитанціях квартирної плати. На два-три прориви грошей вистачить, на інші — ні, тож правління ОСББ вимушено підвищить плату за утримання будинку.

Хтось може сказати, що я нагнічую і гіперболізую проблему. Певно, не в усіх будинках так. Я — на своєму прикладі. Будинку 30 років. Живого місця немає. Ні всередині, ні ззовні. Навіть у рожевих окулярах комунального раю не побачити. Справжнісінький хорор.

Та експерти переконують — яким би не був наш актив, він саме наш, і тільки ми можемо про нього дбати; треба, нарешті, отямитися від комуністичного минулого (практично цитата Т. Монтян).

Насправді мені лише 30 і з комуністичним минулим все ОК. Його не було. Я дивлюся на проблему в контексті своєї багатоповерхівки. Хронічних неплатників — 10% від усіх квартир (їх загалом 120). Ті мешканці, які не мають у власності автомобілів, плювати хотіли на облаштування парковки. Ті, хто проводить вихідні на дачі, й чути не хочуть про благоустрій та озеленення. Та навіть банальна табличка зі слізним проханням не перевантажувати ліфт-металобрухт — не допомагає. Бо пхаються по п’ять осіб у кабіну. Одно слово, тих, кому «по барабану», — 10–15% від загальної кількості мешканців. Це якщо згадувати про «актив», котрий так люблять експерти.

Менеджмент ОСББ — питання окреме. Толковий керівник за свою роботу хоче отримувати достойну заробітну плату. А ще має бути мінімальний джентльменський набір: юрист, головний бухгалтер, сантехнік, електрик і прибиральниця. Кожен — на зарплаті з рахунку ОСББ.

Утримання прибудинкової території — справа не дешева: дитячий майданчик, дві-три лавки, паркан — встановлення, відновлення, апгрейд — знову з кишені мешканців будинку. Це на поверхні. Всередині — постійні сварки активу будинку, за кожну копійку. Хтось не користується лавочками, у когось немає дітей — і майданчик з гойдалками утримувати він не бажає, інші мешкають на першому поверсі й ліфтом не користуються, а мають платити за його ремонт. І сотні таких «але» щодня.

Я не говорю, що ОСББ — це безперспективно. Навпаки, це набагато кращий інструмент менеджменту у сфері ЖКГ порівняно з державою. Проте ефективним він стане лише після того, як остаточно зникнуть побутові звички радянського минулого, а держава з «країни все одно» перетвориться на гідного члена європейського товариства.

Під час дискусій з експертами у відповідь на свої питання отримав чудову пораду: якщо мене настільки не влаштовує мій актив, може, має сенс провести його відчуження та придбати квартиру в будинку з більш рівною соціальною компонентою…

А моє запитання «Куди подінуться інші Євгени з інших багатоповерхівок, де ситуації не кращі й не гірші?» так і лишилося без відповіді.

Я кажу не про «актив» — я, скоріше, про пасив, у правильному розумінні цього слова. Наша країна тим і прекрасна, що будинки з «рівною соціальною компонентою» можна на пальцях порахувати. І тим, хто мешкає в них, — байдуже, що там у когось із поламаним ліфтом.

Євген ШАЯН