3

«Двійка» за Бандеру

Один мій друг із Дніпропетровська приїхав до Львова та поступив до Львівського університету. Невдовзі почалася академічна сесія, і на іспиті з історії України йому випав білет з питаннями про боротьбу на західноукраїнських землях Української повстанської армії та про Степана Бандеру. Мій друг зрадів, адже в школі у Дніпропетровську вчителька з історії багато розповідала про Велику Вітчизняну війну, про УПА та Бандеру, задавала реферати, влаштовувала зустрічі школярів з ветеранами. Пам’ятав мій друг і шкільне завдання з історії — взяти інтерв’ю у ветеранів-фронтовиків, з яким він успішно впорався та дізнався багато цікавого про воєнне життя-буття, про труднощі війни, про героїчні подвиги, про фашистів та УПА.

Іспит був письмовий, тож мій друг ґрунтовно виклав свої знання, здобуті в рідній школі. Написав про співпрацю УПА з гітлерівцями, про жорстокі злочини бандерівців проти мирного населення Західної України, про їхню ненависть до «москалів» та й українців, наводячи при цьому факти жорстокості з розповідей ветеранів Дніпропетровщини. Написав мій друг і про самого Бандеру, про здійснені за його наказами масові репресії, про вбивства жінок та дітей, про катування та грабунки, а також про боротьбу «нашої» армії проти бандерівських бандформувань і знищення УПА в 1950-х рр. Написав, мабуть, більше за інших одногрупників, швидше здав аркуш і був задоволений, що знав відповіді на питання білета, а отже іспит склав на «відмінно», як і решту.

Яким же прикрим було здивування мого друга, коли наступного дня він дізнався, що одержав «двійку». Він не повірив своїм очам, і гадаючи, що сталася помилка, підійшов за уточненням до викладачки. Та пояснила йому, що відповіді на питання викладені неправильно і ніякої помилки немає, в нього справді «двійка». Мій друг, ошелешений такими словами педагога, попросив пояснити, що саме він написав неправильно, адже в школі він знав історію дуже добре і все написав так, як у шкільному підручнику з історії. І тут він дізнався, що історія у Львові зовсім не така, якій його вчили у Дніпропетровську. Те, що говорила про УПА і Бандеру львівська викладачка, було зовсім не схожим на інформацію дніпропетровської вчительки.

За її словами виявилося, що бійці УПА не були бандитами та не чинили злочинів проти українського населення, а Степан Бандера був національним героєм і борцем за волю України. Водночас радянські військові самі чинили злочини та вбивства на українських землях, часто при цьому перевдягаючись у форму УПА з метою дискредитувати повстанську армію в очах українського населення. Мій друг не знав, кому вірити, проте вирішив не сперечатися з ученою викладачкою університету. Та найбільше не міг зрозуміти, чому в одній країні викладають дві діаметрально протилежні історії?

Отже, чому після 20 років незалежності України людина, яка взагалі не цікавиться політикою, сумлінно і відмінно навчалася у школі, стала жертвою ідеологічного протистояння двох частин країни? Винних у цій ситуації можна знайти багато.

Можна сказати, що мій друг став жертвою власної необізнаності та аполітичності: проживаючи в країні з глибокими соціополітичними розколами, він зовсім не цікавився ідеологічними баталіями товстопузих мільйонерів із владних коридорів, а віддавав перевагу навчанню, футболу та музиці. Йому ж потрібно було знати, що можна, а що не можна говорити на Сході й на Заході своєї унітарної батьківщини, чи не так?

Можна назвати винною дніпропетровську вчительку, яка вела дітей не за навчальною програмою, а довільно викладала історію школярам згідно зі своїми ідеологічними вподобаннями та антипатіями.

Винним може бути і районне та обласне управління освіти, які не проконтролювали відповідність кваліфікації й тем шкільних уроків даної вчительки навчальним програмам, згідно з єдиними державними стандартами. Ні для кого не секрет, що навіть в університетах та академіях Східної, Південної України та Криму викладачі, отримуючи зарплату з держбюджету, часто дозволяють собі викладати історичні та суспільні науки у комуністичних чи навіть російських націоналістичних інтерпретаціях, абсолютно ігноруючи інструкції Міністерства освіти. Куди дивляться державні органи контролю, яким безумовно відома така ситуація в школах та вишах, і чому за їхню бездіяльність мають потім розплачуватися учні шкіл, які, виявляється, вивчали «неправильну» історію?

Мій друг казав, що в них у школі не вистачало підручників, тому вони вчилися за старими радянськими виданнями, і саме там він отримав такі знання з історії. Так, держава не може забезпечити всі школи книгами — у моїй, наприклад, також не вистачало підручників, а з історії їх взагалі не було, тож учителі нам диктували матеріал, а ми записували конспекти. Однак історію я знаю такою, яка затверджена державною навчальною програмою. Чому про викладання учням необхідного матеріалу за державними стандартами не подбали освітяни Дніпропетровщини?

Можна зауважити також відсутність розуміння і толерантності львівської викладачки, яка поставила «двійку» за відмінне бачення студентом історичного минулого, яке до того ж є дискусійним. Адже чимало професорів і науковців з Дніпропетровська, Донецька, Одеси чи Києва, не рахуючи титулованих академіків з Москви та Санкт-Петербурга, можуть сказати про УПА і Степана Бандеру те ж саме, що й шкільна вчителька з Дніпропетровська. До того ж, воєнні часи обумовлюють жорсткість методів боротьби, і нерідко відділи УПА, а особливо Служба безпеки ОУН, вдавалися до репресій, розстрілів населення, запідозреного у шпигунстві, ліквідовували ненадійний елемент і знищували ідеологічних опонентів, серед яких траплялися не лише комісари НКВС, але й адміністрація колгоспів та місцевих рад, прислані зі східних регіонів учителі, активісти комсомолу та комуністичні агітатори. Тому сакралізацію однієї з воюючих сторін та демонізацію іншої також не можна вважати припустимими в системі освіти, особливо коли врахувати той факт, що плюралізм підходів та право на власну думку є конституційно закріпленими імперативами демократичної держави.

Тож як у цій складній політичній та історичній дилемі розібратися студенту-першокурснику з Дніпропетровщини і хто винен в тому, що в нього «двійка» з історії?

Валерій МАЙДАНЮК