5

Хто відповість за сталінізм у Луцьку?

Зауважимо унікальність пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, адже він є першим на території України від 1953 р.

Того ж дня представники Компартії заявили про намір встановити подібні пам’ятники в Донецьку, Одесі та Львові. Це був виклик для всієї країни. І передусім для влади. Першими піддалися на цю масштабну провокацію члени ВО «Тризуб». Які обезголовили диктатора.

А 5 квітня цього року в Луцьку відбулася аналогічна провокація. ЛКСМУ «Відродження» та Всеукраїнська громадська організація «Антифашистський комітет України» встановили в центрі міста червоний намет із плакатом Сталіна. Всередині розмістили скриньку для збирання коштів на реставрацію пам’ятника у Запоріжжі. І в цій ситуації першими теж відреагували націоналістичні сили. Зокрема ГО «Національний альянс» та партія «За Україну!». Але перед тим демонтувати намет спробував звичайний мешканець Луцька Ігор Семенюк.

Офіційна позиція

Луцький міський голова Микола Романюк з цього приводу дав коментар представникам місцевих ЗМІ. Він зазначив, що 5 квітня на його адресу надійшло звернення від голови Волинської обласної організації «Антифашистський комітет України» з повідомленням, що саме з цього дня до 1 червня 2011 р. на Театральному майдані буде встановлено агітаційний пост з метою збирання добровільних внесків на відновлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі.

«В першу чергу, ми намагалися поспілкуватися з ними з приводу того, що недоцільно проводити таку акцію, оскільки вона може викликати неоднозначну реакцію у лучан. Крім того, до нас неодноразово зверталися жителі міста, телефонували на службу оперативного реагування 15-80 і обурювалися діями організаторів акції. Але мушу зазначити, що відповідно до чинного законодавства громадська організація не отримує дозвіл міської ради, а просто ставить органи влади до відома про проведення заходу, що й було зроблено», — пояснив мер.

Після неодноразових розмов з організаторами акції міська рада направила лист голові волинського «Антифашистського комітету України» Олександру Кононовичу з пропозицією припинити збирання підписів через порушення громадського порядку на Театральному майдані. Тоді, 8 квітня, акція була припинена, але громадська організація подала судовий позов до Луцької міської ради.

Чи можна було задавити змію у зародку?

Звісно, мер Луцька міг запросто зіграти на випередження і в перші дні акції припинити цю провокацію, адже не є секретом, що ці дії мали на меті дискредитувати саме Миколу Романюка. Хто фінансує молодих комсомольців на чолі з братами Кононовичами — це вже інша історія. Що хотів довести своєю ліберальністю градоначальник, достеменно не відомо, але напевно можна сказати одне: він і його команда помилилися — і вже не вперше.

Натомість опоненти мера, котрі ініціювали цей «червоний карнавал», відголоски якого були й після офіційного демонтажу намету, цілком досягнули поставленої мети. Луцькі ЗМІ підхопили і розгомоніли вину Романюка (до речі, як правило, у регіональних ЗМІ просто так про когось ніколи не пишуть, бо абсолютно вся місцева політика є інструментом для обслуговування чиїхось інтересів).

Брати Кононовичі

Олександр та Михайло Кононовичі, які організували акцію зі збиранням коштів на Театральному майдані в Луцьку, не так давно, а точніше у 2009 р., були активістами ГО «Громадянська позиція» народного депутата Анатолія Гриценка. Також теперішні «сталіністи» виявляли неабияке бажання працювати під прапорами цієї організації на виборах президента 2009–2010 рр.

Але після не особливо вдалої виборчої кампанії Гриценка, Кононовичі чкурнули звідти у ліворадикальні організації. Де і самостверджуються донині. Так, головою Волинського обласного осередку «Антифашистського комітету України» є О. А. Кононович, а головою ЛММГО ЛКСМУ «Відродження» — М. А. Кононович.

Мені вдалося поспілкуватися одразу із двома Кононовичами. Вони достатньо добре орієнтуються у законодавстві. І направляють запити до міськради на дозвіл проведення акцій, а також направляють на ім’я прокурора області Андрія Гіля та начальника луцької міліції Романа Крохмаля заяву, у якій наголошують на неприпустимості «вчинення дій, метою яких є перешкоджання громадянам України законним шляхом здійснювати свої права, гарантовані Конституцією України».

Коли ж запитав, чи знайомі вони із Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», то почув шокуючу для себе відповідь: «Мені не відомий такий закон», — зауважив Олександр Кононович. Коли я згадав, що він складається із п’яти статей і там засуджується публічне заперечення голодомору, то співрозмовник у різкій формі поставив мені зустрічне питання: «А ви ознайомились із цим законом?», і коли я ствердно відповів, Олександр з посмішкою сказав: «Я щиро радий за вас, бо він мені невідомий». Але коли я наголосив, що незнання не звільняє від відповідальності, Кононович вказав мені на приміщення суду, мовляв, там суд — позивайтеся до суду.

До слова, багато перехожих, які запитували, що у Луцьку робить Сталін, отримували несподівані відповіді. Наприклад, один пенсіонер ввічливо запитав: «Хлопці, а ви що — за Сталіна?" Михайло перепитав у нього, чи той працює. «Ні, я — пенсіонер», — сказав чоловік. «Ну, тоді йдіть в аптеку, купіть анальгін і подивіться „5 канал“!» — з іронією відповів Кононович.

Провокація проти всього цивілізованого світу?

Дивно, що такі речі відбуваються дедалі ближче до кордону з ЄС, але ще абсурднішим є те, що центральна влада чомусь не мислить глобально та не сприймає серйозно це явище, яке відбулося фактично під носом у Євросоюзу. Адже від Луцька до кордону з Польщею близько 100 км. І зважаючи на тісну співпрацю волинських та польських ЗМІ, цей інцидент навряд чи залишиться непоміченим у Європі.

P. S. Влітку 2009 р. у Вільнюсі Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії ухвалив резолюцію «Возз’єднання розділеної Європи», яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів. Автори резолюції зазначають, що у XX ст. європейські країни постраждали від двох потужних тоталітарних режимів, які несли із собою геноцид і злочини проти людства, — нацистського і сталінського.

Для беззастережного засудження тоталітаризму ОБСЄ запропонувала заснувати загальноєвропейський день пам’яті жертв сталінізму і нацизму, приурочивши його до підписання пакту Ріббентропа — Молотова 23 серпня 1939 р.

P. P. S. Хто вийде переможцем у протистоянні, сказати важко, адже це явище буде явно рецидивним, і не виключено, що по інших містах країни воно також пройде із подібним розмахом. Якщо влада у Києві буде й далі не помічати такі поки що поодинокі локальні спалахи сталінізму і займати ліберальну позицію, як це зробив президент щодо встановлення бюсту Сталіна у Запоріжжі, то вже незабаром ситуація стане фатальною. Бо зважаючи на суто декларативне місцеве самоврядування в Україні, органам місцевої влади з цим аж ніяк не впоратись. Тож відповідати за спекуляції режиму, який забрав мільйони невинних життів, мають не органи місцевої влади, не мери, а передусім президент, за каденції якого такі явища сягнули апогею.

Сашко СТЕРЕНЧУК