3

Комуністичний Лаос: назад у майбутнє

Довгий-довгий шлях

В цілому поїздка з нашого тайського міста Чіангмай до лаоської столиці В’єнтьян забирає 15 год. А саме 12 год на автобусі віп-класу, де кондиціонери дмуть так, що вночі замерзаєш, потім ще один автобус до прикордонного містечка, «тук-тук» до кордону й мікроавтобус по Мосту тайсько-лаоської дружби, який збудували у 1994 р.

Комуністичний Лаос зустрів нас вельми доброзичливо — одразу намагався ошукати. Річ у тому, що лаоська віза коштує 30 дол., але прикордонники сказали платити в тайських батах, що у доларовому еквіваленті — 43. Ми про таке вже чули, тому спеціально взяли із собою долари й розплатилися ними. Напевно, щоби помститися, прикордонники довго не віддавали документи — обідали, ділилися один з одним горішками, розмовляли та сміялися. Отримавши паспорти із лаоськими візами, ми взяли машину і, нарешті, прибули до столиці — міста В’єнтьян.

В’єнтьян

Подавши документи до тайського консульства, ми пішли досліджувати лаоську кухню. Я замовила шматки бекону із сиром тофу, грибами, капустою та зеленню. Все це мало неймовірний вигляд і підігрівалося на вогні. На жаль, на смак виявилося дуже гострим, що зіпсувало і настрій, і апетит.

А поки ми чекали на основні страви, нам принесли закуски — усі в маринаді, також пекучі. Лаосці, так само, як і тайці, їдять гостру їжу. А прохання іноземців зробити страву гуманнішою дуже часто просто ігнорують.

Після невдалого обіду довго шукали, де б зупинитися. Усі гест-хауси та готелі поблизу консульства були зайняті. Нарешті ми знайшли одну вбогу місцину за 16 дол. — кімната без вікна, з обідраними стінами й стелею, а душ просто в туалеті. Натомість були кондиціонер і телевізор, де серед тайських і лаоських каналів знайшовся російський РТР.

Трохи відпочивши, ми пішли гуляти містом. Цей прапор, гадаю, не потрібно представляти. У В’єнтьяні таких багато. Загалом, як відомо, Лаос — одна із небагатьох країн світу, де біля керма стоїть комуністична партія. Сил іншого політичного спрямування в цій країні немає.

А це герб Лаосу.

Як на мене, В’єнтьян — симбіоз Таїланду, Європи та Радянського Союзу. Транспорт, люди та їжа, як у Таїланді, архітектура, як у Європі, а от скутість населення і паркани з огорожами, як у Союзі.

Набережна. Вона хоча ще не добудована, однак є улюбленим місцем для прогулянок та бігу великої кількості люду.

І в Таїланді, і, як виявилося, в Лаосі дуже поширений фітнес на відкритому повітрі. Дівчата з хлопцями збираються на просторих площах і разом із тренером та під гучну музику роблять різноманітні вправи.

Арка Патусай на головному проспекті столиці дуже гарно виглядає увечері. Її збудували на пошанування громадян країни, які полягли під час боротьби Лаосу за незалежність від французьких колонізаторів. Кошти на будівництво виділили французи. Напевно, тому ця арка нагадує паризьку Тріумфальну.

Гроші Лаосу

Національна валюта Лаосу має назву «кіпи». Як на мене, вони дуже схожі на радянські рублі.

Як бачите, номінал великий, а от купити на них можна не так вже й багато. Приміром, капучино у кав’ярні коштує від 12 тис. кіп (1,5 дол.), їжа — від 25 тис. кіп (3,12 дол.).

У Лаосі майже всюди можна розрахуватися будь-якою із трьох валют: національними кіпами, тайськими батами чи американськими доларами. Однак решту вам даватимуть лише у кіпах. І ось що дивує: таке демократичне ставлення Лаосу до сусідньої тайської валюти у Таїланді не знаходить відгуку. Там ніде не можна обміняти лаоські кіпи, хіба що на кордоні.

Жанна КІСУНІНА

Фото автора