1

Вячеслав Ільченко: Рецепти, концепти, прожекти... - а хура й досі там (друга частина)

Ще один невдалий експеримент призведе до гарантованої руїни і гуманітарної катастрофи. Тому будь-які геніальні плани економічних чудес необхідно розглядати під мікроскопом.

В даному випадку перед нами у якості прикладу план Юрія Романенка "Рецепт национального возрождения Украины", опублікований ним на "Хвилі". Ядром цього плана є угода із великим капіталом, яка буцімто повинна закласти умов спільних правил гри, і забезпечити швидкий старт економічного чуда. От і давайте розберемо. Для зручності я буду подавати постулати так, як вони викладені в статті, і нижче давати свій коментар.

Друга частина (перша - тут)

6. Тот, кто придерживается правил будет защищаться государством, нарушитель будет беспощадно преследоваться, поскольку любая попытка возврата к старым практикам будет нести с собой угрозы скатывания в хаос.

В попередньому пункті ми уже ставили питання, хто саме буде визначати факт порушення "загальних правил" підприємцями. Залишимо поки що за дужками питання покарання порушника, і зосередимось на встановленні факту порушення. Це може зробити лише суд. Будь-який інший спосіб визначення факту порушення є не просто спробою повернення до старих практик (як ми пам'ятаємо, саме таким чином Кучма свого часу відібрав бізнес у Юлії Тимошенко, адже вона "порушила правила", коли вирішила не доїти економіку, а її модернізувати). Як тільки ми даємо комусь, крім суда, право визначення підприємства чи людини правопорушником, ми закладаємо під суспільство атомну бомбу.

Отже, нам необхідний незалежний і, головне, справедливий суд. Для цього суда необхідні чіткі і однозначні законодавчі норми, за яким він повинен виносити рішення. Однозначність норм в даному випадку є життєво важливою річчю, тому що будь-яка неоднозначність буде використана для створення дірки в системі правосуддя. А це, в свою чергу, упирається в уже розглянуте нами в п. 3. питання усунення лоббізму. Необхідний ефективний захист журналістів, які ведуть розслідування, що повертає нас до п. 2., про ефективність держави. 
Необхідний також контроль судів з боку громадськості. Я думаю, що Юлія Тимошенко була не зовсім права, коли пропонувала виборність суддів. В наших умовах, коли неможливо гарантувати чесні вибори, вона тільки нанесе шкоду. Є інший підхід, і називається він громадськими слуханнями. Якщо існує хоч маленька підозра в заангажованості судді, і тому є потверджуючі факти, такі слухання повинні бути призначені, а сам суддя - відсторонений від розгляду справи. Тільки максимальна відкритість судових процесів може гарантувати громадський контроль. Як і свобода слова.

У всьому цьому олігархи не зацікавлені, особливо в журналістських розслідуваннях.

Висновок по шостому пункту: визначення факту порушень правил потребує незалежних судів, а вони можливі тільки при однозначному законодавстві та громадському контролю судів, що також означає конфлікт із олігархами.

7. Государство заинтересовано в том, чтобы страна превратилась в «тихую гавань», привлекательную для капитала и будет всячески поощрять его привлечение.

Ми уже говорили, що фактично "план Романенка" передбачає поділ країни на порівняно невеликі "анклави вільної економіки" та переважну більшість території, де зберігається повна влада олігархів. Ось ми і доїхали до питання, чому такі "тихі гавані" можуть бути організовані тільки в двох-трьох місцях. Розберемо детально.

Справа в тому, що закони для "олігархічної монополії" і закони для "тихої гавані" - взаємопротирічні. Ми уже з'ясували в попередніх розділах, що створення таких законів вимагає усунення лоббізму, створення незалежних судів та забезпечення громадського контролю, а це зовсім не в інтересах олігархів. Отже, для того, щоб зняти це протиріччя, необхідно зробити один важливий крок - законодавство в "тихих гаванях" і решті України повинно бути РІЗНИМ.

Я недарма на початку цього розбору у якості прикладів взяв Гонконг і Макао. Ці анклави дійсно мають своє законодавство, відмінне від континентального Китаю. Власне КНР здійснює тільки оборону та забезпечує представництво в зовнішній політиці. Сам же Гонконг, наприклад, має не лише свою легіслатуру, а й власну поліцію, власні гроші і навіть... іміграційну політику. Так, навіть не всякий китаєць може попасти в "анклав вільної економіки". Це - єдина модель, яка може забезпечити "тиху гавань" в умовах, коли укладено угоду про збереження активів та галузевого контролю за іншим укладом економіки.

І це називається - "приїхали". В найгіршому варіанті ця модель означає дезінтеграцію України як цілісної держави. Якщо створити такий анклав в Західній Україні, чи в Києві, вже через короткий час уряду "Гонконгу" присягнуть практично всі західноукраїнські і центральноукраїнські регіони. Якщо створити його, скажімо, в Одесі, він буде в стані перманентної задухи через залежність від енергетичної та сировинної бази.

Є лише одне місце в Україні, де такий анклав дійсно можна створити і він може бути життєздатним. Це - Крим. Тут перетинається достатньо торговельних шляхів, щоб анклав був більш-менш незалежним. Однак перетворення його на анклав вільної економіки активізує також процеси утворення власної державності. В результаті Крим перетвориться на окрему державу, а решта України буде змушена передати владу в руки олігархів, бо безперебійного джерела грошей уже не буде, а єдині, у кого вони будуть... ну, ви зрозуміли.

Висновок по сьомому пункту: утворення "тихої гавані" на території України прямо протирічить олігархічному укладу економіки.

8. Государство будет обеспечивать поддержку крупного капитала на внешних рынках, рассчитывая, что такая смычка будет всячески укреплять все заинтересованные стороны.

А ось і остаточний доказ, що "план Романенка" передбачає появу анклавів по типу Гонконга, із своїм законодавством. Тільки при такій моделі держава Україна може стати агентом великого бізнесу в світі, бо підтримка підприємств з вільних зон делегується самим цим анклавам. Далі див. п. 7..

9. Мы создадим новое поколение политической элиты, которое продолжит наше дело через 20 лет. Она будет формироваться по принципу талантов и заслуг перед обществом.

Будь-яка політична еліта формується шляхом політичної діяльності, а це значить, що дорога в політику повинна бути відкрита будь-кому. Це повертає нас до п. 3., про фінансування партій. Їм необхідно буде створювати свої політичні школи, і партійні ж навчальні структури. Державну школу такого профіля створити принципово неможливо, тому що існує безліч ідеологій та економічних школ. Державна навчальна в кращому випадку чиркатиме по верхах, що зумовить необхідність додаткового навчання людей в конкретних партіях. Стільки часу у нас просто нема, таким чином, необхідно дати право партіям на власну навчальну систему, яка буде готувати кадри від початку до кінця.

Що знову ж таки ставить питання: чиїм коштом будуть фінансуватись такі заклади?

Найкраще рішення запропонувала ще в 2007 році Юлія Тимошенко, однак тоді воно не було сприйнято суспільством. Це проект "Ідеальна Країна - Електронна Демократія", яка представляла собою по факту гігантський навчальний комплекс для молодого політика, який опирається на громадянську ініціативу і громадянську же активність. Фінансування такого комплексу мінімальне, а на певному етапі він може перейти і на самоокупність.

Однак навіть якщо ми виховали цього молодого політика, він повинен мати можливість зробити кар'єру. А це значить, що необхідні вільні вибори, свобода слова, парламент, в якому можна вести діяльність, не озираючись на лоббістські групи. Про це все ми уже говорили. Відтак, цифра в 20 років, поставлена Романенком, є умовною, і означає перекладання задачі дійсного утворення еліти на наступне покоління, коли всі чинні олігархи зійдуть зі сцени в силу природнього старіння та умирання.

А нам відомо, що пострадянська олігархічна система здатна відтворюватись в нових поколіннях, якщо їй не поставити жорсткий бар'єр. Доказів легко знайти в новинах, починаючи з "молодого обдарування" Курченка.

Висновок по дев'ятому пункту: утворення нового покоління політичної еліти неможливе при збереженні олігархічного укладу.

10. Мы создадим теневые центры принятия решения, которые позволят нивелировать негативные последствия публичной политики, а также уберечь реальных полисимейкеров от влияния внешних игроков. Это обеспечит преемственность политики, которая управляемость, предсказуемость и стабильность в долгосрочной перспективе.

"Тіньові центри прийняття рішень" правильно називаються "спеціальними службами". Причому в даному контексті їх планується поставити над суспільством і фактично над законом. Настільки сильна спеціальна служба можлива тільки при ефективній державі (повертаємось до п. 2.), і при гарантованому відбору в ці структури чесних і патріотично налаштованих людей.

Якщо питання ефективності ми уже обговорювали, то питання патріотичності у нас завжди якесь дивне. Наприклад, одні люди вважають, що патріотизм - це коли вишукують російських шпигунів... при цьому не помічаючи їх у себе над головою. За прикладом далеко ходити не треба. Здавалось б, уже всім зрозуміло, що зараз при владі різко проросійська група, аж до того, що в Москву їздять за інструкціями. Тим не менш, існує чимало "патріотів", які активізували розмови про те, що з Януковича можуть бути люди, а от біда, що до влади рветься... ставлениця Кремля Юлія Тимошенко.

Із такими уявленнями про патріотизм відбір до тіньових центрів прийняття рішень буде щонайменше тенденційним, що зробить їх легким об'єктом для маніпуляцій втемну, як і наводнення власними агентами як олігархату, так і сусідніх держав. Що ставить перед суспільством надзвичайно важливу задачу: утворення суспільної солідарності і відкритості політики. Тільки тоді можуть бути сформовані повноцінні спеціальні служби, і тільки тоді їх можна буде ставити над суспільством і над законом. До того вони повинні бути жорстко підзвітні громадянському суспільству. В противному випадку ми отримаємо кальку РФ, де при владі якраз і знаходяться такі "тіньові центри прийняття рішень". Вони уже забезпечили пряме наступництво політики від Радянського Союзу, і зробили демократію повністю керованою і стабільною.

Вгадайте, в якій із цих двох моделей зацікавлені олігархи.

Висновок по десятому пункту: без наявності суспільної солідарності та відкритості політики тіньові центри прийняття рішень безваріантно перетворяться на інструменти тіньового впливу олігархів (як мінімум) та сусідніх держав (як максимум), а не підтримки української державності.

Загальний висновок по плану Романенка:

Даний план не вирішує жодну із чинних проблем в Україні, а переслідує за мету консервацію чинної системи влади на більшій частині України із подальшим гарантованим перетворенням на жорстку вертикаль і суверенну демократію російського зразка.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО