Справжні шанувальники фестивального руху мають чітку схему — коли і куди їдуть. Зазвичай після рокового фестивалю «Тарас Бульба», який традиційно приймає місто Дубно на Рівненщині, прямують на Львівщину. За півгодини їзди маршруткою від Бродів, у славному селі Підкамінь уже вп’яте поспіль фестивалять під етномузику з роковим ухилом.
Яскраве сонце, дві сцени, натхненні члени оргкомітету і волонтери, а ще, звісно, величезний камінь на горі. Ось перше, що бачили на фестивальному полі приїжджі, вивантажуючи з маршруток великі рюкзаки. Більшість потому рвучко прямувала у буковий ліс, щоб нарешті поставити намет і роздивитись навколо.
Неподалік від лісу розташувалися ремісники, ятки із сувенірами та забавами на будь-який смак. Тут і стрільби з арбалета, лука чи автомата Калашникова (несправжнього, звісно). А під час майстер-класів можна було власноруч виліпити сувенір із глини, викувати собі підкову на щастя чи викарбувати на пам’ять монету із символом фестивалю.
Гурмани ж могли поласувати спеціальним частуванням: медовухою із липового, гречаного й квіткового меду і скуштувати незвичну страву місцевих ґаздинь — «Еліксир молодості», що попри вміст часнику, льону й олії чудово смакує.
Додав оригінальності й дрес-код фесту — українська вишиванка. А їх тут було на всі смаки — від традиційних сорочок до сучасних стилізованих футболок, майок, сукенок та цілісіньких костюмів. Хто не мав своєї, звісно, міг купити на місці. Проте дрес-код не позбавив фест родзинки — публіка поєднала у своєму вбранні відразу дві ознаки «Підкаменя-2011»: етно та рок.
Усе це вишите, стилізоване та навіть банківське розмаїття прагнуло зійти на гору до величезної 16-метрової кам’яної брили, від якої й пішла назва селища («під каменем»). Один переказ розповідає про богатиря, котрий приніс із гір скелю та поклав її на цьому місці; інший — про чорта, який розлютився на монахів, що з’явилися в Підкамені й вирішив розчавити монастир каменюкою — відірвав у Карпатах від Тустані скелю та кинув, аж раптом прокричав півень — зірвалась брила з чортового мізинця, тому і впала не на монастир, а поряд.

Вдалині, на ще вищому пагорбі, розкинувся монастир домініканців XVІІ ст., де найбільшу увагу серед відвідувачів привернули розп’яття Ісуса Христа, яке збереглося ще з часів заснування храму, та позолочена фігура Матері Божої на дворі монастиря, котра останнім часом почала світлішати, за словами очевидців.
Не менше уваги привертають заїжджих етнотуристів і монастирські келії, земляні вали та інші оборонні споруди, коринфські колони тощо. Старші мешканці розповідають легенду про золоту корону Яна Собеського, закопану десь на околицях замку, та лабіринти, які, начебто, ведуть від монастиря аж до самого села.
У глибині ж Рожаницької гори, на схід від каменя, знаходяться дві печери зі слідами людської діяльності. Кажуть, вони мають природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Одне слово, блукати можна до вечора. Коли ж на фестивальне поле починають опускатися сутінки, варто чимдуж повертатися до сцени. Адже з головного майданчика вже лунає голос ведучого: «Пам’ятайте: чим більше позитиву ви віддасте на сцену, тим більше вам повернеться!»
Мабуть, кожен, хто цього року фестивалив у Підкамені, погодиться: ці слова стали своєрідним гаслом фесту. «Хвиля позитиву» на вимогу ведучого ставала щораз більшою. Перетворити її на справжнє цунамі доброго настрою організаторам допомагали музиканти. «Гайдамаки» (Київ), «АтмАсфера» (Київ), «КораЛЛі» (Івано-Франківськ), «Дримба Да Дзиґа» (Київ), «Тінь Сонця» (Київ), «Русичі» (Білгород-Дністровський), «Оратанія» (Львів) та багато-багато інших.
Врешті, «хвиля позитиву» захлеснула з головою кожного. Незважаючи на прикрі обставини, що склались під час виступу гурту «Тінь Сонця» (у бандуриста Івана Лузана виникли проблеми зі здоров’ям), Сергій Василюк не розчарував фанатів і мужньо розважав їх такими піснями, як «Лента за лентою».
А «Гайдамаки» вразили енергією, якою вони ділились зі слухачами. Кожен, кому пощастило відвідати їхній виступ, ніби став частиною великої дружної української родини, котра як один скандувала слова улюблених пісень.
Хоча на третій день пройшла злива, гурт OT VІNTA нікому не дозволив застудитися: танці в багнюці під сценою перетворилися на чергову колективну розвагу.
Щоправда, у бочці меду не обійшлося й без ложки дьогтю. Хоч фестиваль і оголосили безалкогольним, дотримати цього статусу не вдалося. Пиво продавали чи не в кожному наметі, а от з-під прилавку можна було придбати й «гарячіші» напої. Окрім того, правоохоронці затримали й двох молодиків із кілограмом наркотиків...
І хоч гості «Підкаменя-2011» таки не лишилися осторонь хмільних напоїв, головним «хмелем» усе ж стала музика. Бандура, скрипка, гітари — разом із українською солодкою, дзвінкою піснею. А навколо — люди у солом’яних вінках, вишиванках, танці, сміх, безсонні ночі, ватра... І як було від того не сп’яніти?
Ірина НИЧИПОРУК