2

Звуки/дії в просторі «АртПоля-2011»

Одразу після входу на територію фесту відкривався просторий майданчик із головною та акустичною сценами, приміщенням кінозалу, їдальнею, кузнею і гончарною майстернею, ярмарком майстрів та ресторанами. Від майданчику, де відбувалася уся культурна програма, вела стежечка вниз у яблуневий сад, де в усі можливі боки простягалося наметове містечко.

Фестивальники приймали сонячні ванни біля річки, борсалися у воді, борючись із течією, відвідували різні чайні, яких на території табору було аж три, вправлялися на майстер-класах. Зокрема, у чайному клубі регулярно проводилась ранкова гімнастика із танцювальної йоги, вечірні майстер-класи китайської науки чаювання, а також уроки гри на бамбуковій флейті. То був справжній рай для любителів ведичної культури та різних медитативно-пахучопаличково-чайних практик. Ну і, звичайно, відвідувачі фестивалю проводили час на його майданчику — в епіцентрі мистецьких подій «АртПоля».

Розважальна частина, яку всі з нетерпінням чекали, стартувала щовечора о восьмій годині. В цей час на головній сцені розпочиналися виступи відомих музичних гуртів.

Насамперед варто відзначити жанрове асорті музичної програми фестивалю. Музика етнонапрямку (українські «ДахаБраха», «Фолькнери», проект Уляни Горбачовської «Солоспіви», польський Village Kollektiv, угорський Bech’o’drom), джаз (чеський гурт Dva, британський trioVD), французький шансон гурту Feloche і рідні українські «КораЛЛі», «Пропала грамота», «Перкалаба» та «Гайдамаки» заряджали нестримною енергією.

Були тут і справжні автентичні гурти, такі як «Перемітка» з Покуття, капела народної гуцульської музики «Бай» та ін. Приголомшив виступ австралійського гурту Wild Marmalade, що запалював публіку ритмами барабанів та діджеріду — духового інструмента аборигенів Австралії.

Чи не найжаданішими для відвідувачів фестивалю були українці «ДахаБраха». Представивши свій спільний проект разом із білоруськими колегами Port Mone, вони здійняли справжнє море овацій. Не говорячи вже про те, що поки артисти зайняли свої місця на сцені, глядачі упритул її обступили та навіть нависали над нею.

До речі, головний концертний майданчик організатори назвали сценою-гніздом. Особисто я жодного гнізда там не бачила, хіба що в останній день сцена дійсно скидалася на гніздо через охайненько складені перед нею купи хмизу.

Спочатку спало на думку, що те гілляччя призначене для розпалення багаття тими, хто лишався в таборі, — привіт від фестивальників, які в останні дні заходу полишали його територію. Або ж від старанних організаторів, які вирішили, по-перше, зробити такий подарунок тим, хто на останні два дні купив квитки, а по-друге, перекрити безпосередній доступ до сцени «найбільш відданим фанатам»:) Але то таки напевне і є добудована сцена-гніздо, що, як написано у прес-релізі фестивалю, «є одночасно і мистецьким об’єктом — метафорою фестивальної взаємодії»…

Оскільки назва фестивалю є «АРТполе», то ідея мистецької дії говорить сама за себе. Митці «з народу» бралися за пензлі та розмальовували стіни, цистерни, архітектурні елементи ресторанів і чайних, прикрашаючи виплодами своєї фантазії весь навколишній простір. Відвідувачі розкривали творчий потенціал і на різноманітних майстер-класах, таких як виготовлення фігурок з мідяного дроту чи сирних коників.

Що ж до умов проживання, то вони були гарні. Окрім вищезгаданої річки, відвідувачі могли користуватися душовими кабінами, кранами з водою, туалетами. Харчуватися можна було в їдальні або у філіях івано-франківського і тернопільського ресторанів «Мармуляда» й «Коза». До речі, ці ресторани слугували і художніми лабораторіями для митців, і осередком нічних посиденьок зі співами під келих пива або філіжанку кави. Також відвідувачам надавався транспорт в обидва боки від території фестивалю до вокзалів Івано-Франківська і Тернополя.

Єдине, що могло заважати, — це розбіжність інтересів тієї частини відвідувачів, що хотіла спати, і тієї, яка прагнула погорлати. Зокрема, не дуже приємно було прокидатися від ревіння дикого блатного голосу, власник якого вважав за свій обов’язок зрання вивергати пісні з матюками. Такі звуки лунали з території, яку вподобали растамани, просто біля нашого намету, відгородившись табличкою «Обережно, випробовування» і невинно граючи вдень на барабанчиках.

Не згадуючи лихе, варто відзначити родзинку цьогорічного фесту —аматорський гурт «Паприкалаба» з Польщі, котрий перегравав пісні «Перкалаби» на овочах. Хлопці висвердлили отвори в кабачках, моркві, огірках та дмухали в ці оригінальні «інструменти», створюючи музику. Ритм задавали кавун, капуста, часник, баклажани, огірки та інші овочі. Порадував і незмінний хор фестивалю «Як умієм оркестра», де відчути себе артистом і повправлятися у співі міг будь-хто.

Ці п’ять спекотних липневих днів, проведених в Унежі, стали справжнім святом для відвідувачів і учасників заходу. Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що дев’ятий фестиваль «АртПоле-2011» із гаслом «Звуки/дії у просторі» однозначно вдався!

Тетяна ЄРЕМЕНКО