1

Куди йдемо?

Як і куди йти, залежить від того, куди ведуть лідери, президенти й уряди, від того, чи здатні вони мислити самостійно, в інтересах народу. Чи вони живуть чужим розумом, чужими інтересами, переймаються лише про себе і свої сім’ї-клани, бездумно виконуючи поради й вимоги, забуваючи мудрість Григорія Сковороди: «Не треба яблуню вчити, як родити яблука, її слід відгородити від свиней».

Потрібна радикальна зміна пріоритетів влади, її стратегії, за якою найвищим пріоритетом є національні інтереси, котрим мають бути підпорядковані й участь у глобалізаційних процесах та інтеграція.

Виходом є об’єднання демократичних та патріотичних сил на засадах зміни стратегії розвитку, зміни курсу реформ від моделі ринкового фундаменталізму до моделі соціально орієнтованого регульованого ринку, до суспільства, в якому найпершим пріоритетом має бути розвиток нації, держави, найвищою цінністю — конкретна людина як представник українського народу, а не абстрактна особа.

Сьогодні не можна розглядати розвиток будь-якої держави окремо від геоекономіки й геополітики. На земній кулі, як пише відомий економіст Олег Білорус, ствердилася система глобалізму, коли вирішальний вплив мають транснаціональні компанії (ТНК), представниці інтересів великого фінансового капіталу. Так, сьогодні 227 сімей у світі володіють статками, що дорівнює багатству 50% населення Землі. Ще гірша пропорція в Україні, де 10 олігархічних кланів контролюють 80% економіки, а за даними ООН — майже 80% населення перебуває за межею бідності (за час влади Януковича кількість бідних зросла на 10%).

Головною причиною бідності в багатій Україні є меншовартість владної еліти, її служіння кримінальним олігархам, транснаціональним компаніям, зрада національних інтересів.

Загальна тенденція така: купка олігархів багатіє, а широкі верстви населення бідніють. Мета олігархів: отримати надприбутки будь-що, навіть ціною геноциду власного народу.

У такому суспільстві не цінують ані мораль, ані совість, ані талант, у такому суспільстві не кажуть про справедливість, права людини, свободу слова, незалежність судів.

Все продається й купується за благословіння владного адмінресурсу. Підтвердженням того, що влада геть знахабніла, є ситуація з виборами до місцевих рад.

Україна ілюструє висновок відомого мільярдера Дж. Сороса про те, що «ринковий фундаменталізм і демократія несумісні». Отже, кланова диктатура є закономірним явищем за нинішньої влади.

Історія вчить, щоправда не всіх: в умовах авторитарного режиму, в яких опинилась Україна, політичні сили, що підтримують цей режим, не можуть у принципі бути демократичними. Єдиним середовищем демократичного розвитку є лише опозиційні партії та громадські організації.
Найбільша відмінність ринку розвинених країн від периферії, України зокрема, полягає в тому, що в розвинених країнах діє класична формула: гроші — товар (власне виробництво) — ще більші гроші, а в Україні діє корупційна формула олігархів: гроші — влада — гроші в квадраті.

Це означає, що розвинені країни підтримують своє насамперед наукомістке високотехнологічне виробництво, захищають свій внутрішній ринок і, отже, вирішують соціальні проблеми свого народу. Для них найвищий пріоритет — національні інтереси. Недарма один із президентів США сказав: «національні інтереси США в усьому світі».

А що у нас?

Рятуючись від забуття, безробіття і бідності, 6 000 молодих учених і більш як 100 000 фахівців у галузі високих технологій залишили Україну.

Нинішня ситуація в Україні має три основні причини.

Перша — це меншовартість влади, їй тільки треба, щоб хтось із іноземців давав поради — починаючи від президентів сусідніх держав і закінчуючи другорядними експертами-консультантами, які пишуть програми типу «100 днів», «наступні 1 000 днів» реформ тощо. Зрозуміло, що в умовах глобалізму, кризи, жорсткої конкуренції іноземні експерти не даватимуть таких порад, щоб Україна стала для них державою-конкурентом.

Друга — відсутність наукового осмислення реформ і стратегії розвитку. У своєму останньому посланні до Верховної Ради України президент Кучма фактично визнав, що 10 років ми йшли не туди, не в тому напрямі. Визнав — і пішов. Далі за ним тим самим хибним шляхом ідуть його наступники.

Третя — зрада національних інтересів. Олігархічні клани та споріднена з ними влада рішенням Конституційного суду загальмували демократичний розвиток в Україні, підтримали кланову диктатуру Януковича. Замість соціально орієнтованих ринкових відносин вони нав’язали нам олігархічний монополізм. Замість розвитку нації започаткували знищення всього українського. Це означає, що в Україні сьогодні, з одного боку, найбагатші в Європі кримінальні олігархи, а з другого — найбідніше населення за найкращих природних, географічних умов та наявності талановитого і працьовитого народу.

Відродження держави можливе лише за умови інноваційного розвитку, головним напрямом має бути наповнення ринку українськими конкурентоспроможними товарами, бо без власного сучасного високотехнологічного виробництва неможлива заможна Україна. Світовий досвід свідчить, що країни, які експортують сировину і робочу силу, як Україна, мають зарплату в десятки разів меншу, ніж розвинені держави, котрі експортують готову наукомістку продукцію.

Щоб вийти з кризи й вічної бідності, необхідно зробити ставку на власну наукомістку продукцію і домогтися приросту її виробництва протягом п’яти-семи років на рівні 20% на рік. За такого росту зміниться структура економіки — частка наукомісткої технологічної продукції у ВВП України становитиме 75%, а сировинних енергоємних галузей і виробів низького рівня переробки — 25% (сьогодні навпаки — 25% і 75%). Це дасть можливість суттєво підняти рівень життя населення.

Досягнення цієї мети потребуватиме цілеспрямованої, протекціоністської, інноваційної діяльності патріотичного уряду. В український інноваційний розвиток міжнародні фінансові організації та іноземні фірми не вкладали і не будуть вкладати жодної копійки. Тут мають працювати державні інвестиції, інвестиції українського народу.

Україна відродиться і ввійде в коло розвинених держав лише тоді, коли нинішній окупаційний режим відійде в історію як її ганебна мить. Іншого не дано!

Р. S. У статті використані матеріали наукових праць доктора економічних наук Михайла Павловського.

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ