2

Митець – це «воно». Чоловік він, чи жінка…

Її вірші друкувались на сторінках журналів «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», «Українській літературній газеті», антології «НЕП: Ніч еротичної поезії» (К., 2011), численних альманахів та інтернет-виданнях. Учасник та лауреат літературних фестивалів. Автор поетичної збірки «Плата за доступ» (К.,2011), визнаної кращою дебютною книгою С. Жаданом та Т. Федюком. Лауреат україно-німецької премії імені О. Гончара (2012 р.).

— Людмило, після публікації Вашої поетичної збірки «Плата за доступ» видавець і письменник Віталій Капранов зазначив, що «Вихід поетичної книги в Україні – справжнє диво, а поетичної збірки молодої авторки… то такого взагалі не буває»…

- Як бачите – буває (посміхається). Ні, видати книжечку в якій-небудь районній друкарні, на чорно-сірому папері та ще й за свій кошт – то не проблема. Взагалі, за свої гроші і в престижному видавництві не проблема, але що далі? Поезію (справжню!) завжди мало купували, мало читали… Ну, не продажна поезія! Тому, щоб тебе видали добровільно – варто дуже постаратися. Пам’ятаю, Г. Пагутяк сказала колись, що треба чекати (хай навіть довго), аби тобі видали першу книгу, і ні в якому разі не можна платити за неї самому. Я взяла це на озброєння і чекала. І дочекалася.

— Якою є, на Ваш погляд, ситуація на сучасному вітчизняному видавничому ринку?

- Печальною. Нашого ринку немає. Є сегмент українського ринку. Але це залежить і від читача. Якби український читач більше купував українську книжку, то мали б інакшу ситуацію. А в нас (перекручуючи Р. Барта) – «смерть читача».

— Чи є філологічна освіта запорукою успіху для поета?

- У жодному разі. Запорукою успіху для поета є економічна освіта (сміється). Філологічний факультет допомагає повно побачити простір літератури за усі покоління і вберегтися від повторів. Проте якщо подивитися, скільки серед графоманів філологів, то виникають сумніви. Та й «успіх» - це велика умовність. Справжній поет і успіх – різнопланетарні поняття. Хочете популярності – ідіть у сферу модельного бізнесу, шоу-бізнесу, в актори…

— Здається, що в сучасній українській літературі з’явилося багато нових імен, які творять те, що називається жіночим письмом – і в поезії, і в прозі. Як Ви загалом ставитеся до питань гендеру у художньому дискурсі і чи не відволікає надмірна акцентуація на проблемах жінок увагу читачів від інших цінностей тексту?

- Нормальних читачів нічого не може відволікти. Чоловіки ж не читають лише чоловіків, а жінки – жінок. У чоловіків проблем не менше, повірте. Взагалі не розумію, яка відмінність у тому, хто автор: чоловік чи жінка. Митець – це «воно». Аби твір був добрим.

— Як ставитеся до письменницьких організацій?

— Не люблю усіх можливих модифікацій колгоспу. Але оскільки вони існують, то важливо хто є членами цієї організації. Коли Євтушенка прийняли до Американської академії мистецтв, то Бродський з неї вийшов. Розумієте? А взагалі орли літають по одному, лише вівці ходять стадами.

— Чи має сучасний молодий письменник потребу бути членом творчої спілки?

- Не знаю, кожному своє. Це швидше відбувається за інерцією. Людям подобається відчуття причетності. Як на мене, зараз це зовсім нічого не дає: ні пільг, ні привілеїв. І нічого не змінює. Якщо писав нікчемно, то й після вступу до творчої спілки писатимеш.

— Що з прочитаного останнім часом Вам найбільше сподобалося?

- Орхан Памук, Салман Рушді зі світової прози, з нашої недавно О. Романеска прочитала – цікаво. Я кожного дня читаю вірші. Це у мене такий процес очищення від бруду, що за день на тебе вилили. Зараз, наприклад, дочитую повне зібрання творів Бахита Кенджеєва, помалювала усю книгу – креслю і підкреслюю. Набагато слабший за наших Т. Федюка та І. Римарука, а ровесники.

— І насамкінець побажання читачам від Людмили Дядченко.

— Попелу багато завжди. Не довіряти рекламі, рейтингам, авторитетним порадам, а самим шукати якісну літературу. Бо як писав один мудрий чоловік: «Погана література псує смак».

бесіду вела Наталiя ПАСІЧНИК