10

Мода чи неусвідомлена необхідність?

«Світ врятує свідомість, — сказала на презентації одягу від The Earth Collection Наталя Бакшеєва, власниця магазину Jist, де все й відбувалося. — Варто дати зрозуміти людям вигоду від екологічного одягу для них самих: в українському суспільстві, що ніяк не виросте з тінейджерського віку, ця тенденція на сьогодні майже зовсім відсутня. Це — брак інформації. В Європі екологічний одяг — це, передусім, модно, і, по-друге, люди задумуються над тим, із чого і як виготовлене те, що вони носять. Екоодяг — окремий і самодостатній сегмент ринку».

Чи сам лише брак інформації, чи домінування інших, базових, потреб — у розмові з пані Наталею остаточного висновку ми так і не дійшли. З одного боку, переважає прагнення відчувати себе в безпеці та не боятися за майбутнє своїх дітей, задовольняти потреби у харчуванні та освіті. З іншого — забрудненість природного середовища та надлишок «хімії» у матеріалах, із яких виготовляємо одяг і харчі, ставить під загрозу це саме майбутнє. Але поки що загальний рівень як свідомості, так і доходів середнього українця аж ніяк не спонукає думати про екологію частіше, ніж про достаток на столі.

Тим часом Юрко Іванишин, головний ідеолог бренда в Україні, частував гостей екологічно чистою варенухою, домашнім вином і традиційною закускою. Імпровізована вечірка на честь входження екоодягу на український ринок стала логічним продовженням кроків, що їх зробили інші торгові марки, як, наприклад, бавовняно-паперова альтернатива поліетиленовим торбинкам в «Інтертопі».

Здається, можемо говорити, що екологічність стає модною. Але мода в розумінні «пересічного» українця — це не світові тренди (як в одязі, так і в стилі життя), а останні новинки місцевого базару.

«Чого це я на своїй кухні маю поставити два різних відра?», «Чому я маю прибирати сміття, яке кинув хтось інший? Як це розв’яже мої проблеми?» — такі відповіді часто звучать у відповідь на заклики Юрка Пивоваренка та його однодумців, що очолюють рух «Зробимо Україну чистою!».

Двадцять тисяч осіб — рекордна кількість волонтерів, що у квітні 2011 р. вийшли прибрати ліси та парки. Не так уже й багато для найбільшої країни Європи. Але чимало — для першої всеукраїнської акції такого роду, ініційованої групою ентузіастів — «знизу», а не «згори». Ось наочний приклад усвідомленої необхідності та її реалізації.

Що спонукає тисячі людей прибирати — бажання «бути в течії», піклування про природу, прагнення навчити інших — питання особисте для кожного з учасників. І хай це лише 20 тис. із 46 млн — все ж таки до руху залучено більшу кількість людей, аніж та, що може дозволити собі купувати екологічний, але дорогий брендовий одяг. Кохаймося, бо ми того варті?

Підписана у травні постанова Кабміну «Про обов’язкове сортування сміття», можливо, була певною мірою каталізована громадськими починаннями. Так чи так — це серйозний крок у напрямку цивілізації: тверді побутові відходи не лише забруднюють навколишнє середовище, а ще і є цінною вторсировиною, яку не годиться просто викидати на полігон.

Ось і біля моєї 16-поверхівки з’явилася жовта сітка «Грінко». Два окремі пакети, попри тісноту шикарних радянських апартаментів, займають зовсім небагато місця. І все ж таки щоразу, викидаючи сміття, у сусідньому, «звичайному» контейнері бачу гори скляних і пластикових пляшок. Викинути сміття у тару, що стоїть на півтора метри далі, моїм сусідам не до снаги. Навряд чи є сенс очікувати, що вони вийдуть у парк прибирати сміття за іншими. А як же трендовість? Чи то пак життєва необхідність зберегти землю для нащадків, що стала популярною ідеєю. Але — не у нас?

Свідомість — насправді те, що може врятувати світ від загибелі. Україну — найперше. Екологічна, соціальна, культурна та всі інші можливі різновиди свідомості. Тінейджерство триває загалом до 19 років. Формально Україна цей вік пройшла. Далі переходимо в категорію «золотої» (позолоченої?) молоді, якій нема потреби думати про майбутнє. Та наскільки довго триватиме цей період і які передумови дали нам на нього право — наразі невідомо.