7

Який сенс платити податки, або Державний «розвод на лоха»

Почнемо з того, що я патріот. Поважаю прапор, гімн, свою країну, люблю українську мову, українців і вкрай недолюблюю різного роду балаболів, які бухтять щось про другу державну. Особисто мені й однієї вистачає, хоча знаю і російську, і англійську.

Тут важливий аспект – я поважаю країну і недолюблюю державу. А точніше – процеси в ній і будь-які державницькі починання. Можливо причиною такого ставлення до держави є менталітет українця, про який вже писано-переписано стоси паперів. Але мені більше імпонує думка, що це є наслідком крайньої міри безвідповідальних і несистемних рішень, що їх продукує чиновницька братія. На цьому місці нехай кожен читач зупиниться і подумає: за останні півроку, рік, яке з владних рішень, особисто він може оцінити позитивно і який суспільний вихлоп був від того позитиву. У мене на думці тільки скасування техогляду та довіреностей на водіння авто.

Отож за рік маємо аж два-три (чи хто там скільки нарахував у себе) реально корисних дій держави по відношенню до людини. В інших варіантах суть управлінських рішень держави зводиться до одного – як би так зазирнути у кишені українця, вивернути їх назовні і пожуривши пальцем, забрати останній мідяк. На «пропітаніє» жебрацької країни.

Зверніть увагу. Кожен день як не міністр, так голова адміністрації, чи начальник якогось управління, розказує нам, що в бюджеті немає коштів і виконати роботу по заміні/відновленню/встановленню та облаштуванню (необхіднепідкреслити), він не може. Замкнуте коло. Ми погано живемо, бо бідні, а бідні, бо погано живемо.

Між тим ми всі платимо податки і збори. Починаючи від реєстрації шлюбу і закінчуючи реєстрацією того, що вже самому зареєстрованому цікавим не може бути апріорі.

Особисто я, кожного разу сплачуючи за якусь державну послугу, завжди ловлю себе на думці – куди і на які проекти йдуть мої кревні?

На заправці згадую, що досить давно в ціну пального включили дорожний збір. Бо ж треба дороги побудувати для свята Європейського футболу. Два роки збираємо, а дороги щось аж ніяк. Принаймні на моїй Борщагівці, свята єврофутболу не передбачено.

В банку, оплачуючи комуналку, розмірковую над тим, чому з наступного року моя лоджія зі склопакетом і вагонкою, на ремонт якої я два місяці відкладав, тепер рахуватиметься мені за житлову квартирну площу. Сам зроби, сам вбухай гроші, а потім прийде держава, скаже з прем`єрським акцентом «спасібо» і запише додаткові метри на оплату.

Наведу конкретний приклад використання цієї плати самими комунальниками. Три тижні «Київенерго» проводило під моїми вікнами планову заміну тепломережі. Замінили капітально. За собою прибрали. Зарівняли, насипали чорнозему, відновили бордюри та асфальтове покриття. Радість тривала три дні. На четвертий приїхали бульдозери «Водоканалу». Розрили в двох метрах від гарячої труби. Знищили відновлені газони, розтрощили новий асфальт. Планова заміна холодної труби. Ці два відомства ну ніяк не могли домовитися між собою. Це ж так складно, на якійсь апаратній нараді в КМДА порівняти «адрески» планових робіт. Не складно. Але про це треба подумати. А думати нічим.

Інший красномовний приклад – оголошення «Київгазу» у під`їзді будинку. Якщо коротко, то: через те, що влітку у вашому будинку гарячої води не було, «Київенерго», переговоривши з «Київгазом», дійшли висновку, що ви, скоріше за все, гріли воду в тазиках та каструлях і перевищили ліміти газу. Квитанції з боргом у Ваших поштових скриньках. Внизу приписка – наявність бойлерів та інших нагрівачів не позбавляє вас необхідності сплачувати борг. І чергове «Спасібо» з прем’єрським акцентом.

Я сам встановив у себе бойлер. Сам замінив розводку. Справно плачу за електрику. Але в мою кишеню все одно лізуть. Навіть не крадькома, а «продрозверсточно» - цинічно і нахабно, як до куркуля в хату. Хоча ніякий я не куркуль. Дружина в декретній відпустці, за яку від держави отримує 20 доларів на місяць. Шалені гроші.

До речі, про куркульство. Мінпраці винесло на обговорення громадськості зміни до податкового кодексу, які передбачають запровадження податку на багатство. Ознайомився. Натрапив на цікаву сттаттю - 342.1.4. щодо оподаткування мотоциклів, об’ємом вище 800 кубічних сантиметрів. В черговий раз пожалкував, що автори змін думають не головою, а чимось нижче. Добре аби спинним мозком.

Направив свої рекомендації, щодо необхідності запровадження граничного рівня такого податку по відношенню до року випуску мотоцикла/автомобіля. Якщо техніці десять років, яке ж це багатство?

Невже в міністерстві є генії, які вважають, шо мотоциклісти платитимуть цей податок тільки тому, що вони купили (автор сам так зробив) в Японії чи Європі старезний мотоцикл, відновили його, відремонтували і поставили на колеса? Аж ніяк. Мотоцикліст краще їздитиме без номерів та не ставитиме техніку на облік в ДАІ (перша постановка на облік в Україні і без того вкрай не дешева). Байкери - специфічні люди.

Приклади оподаткування та «пламєнниє рєчі» про «державу, як ефективного власника та менеджера», викликають напади гомеричного сміху, які перетікають у хронічне небажання платити податки такому менеджеру. Так робить більшість людей. Недоплачує державі за те, про що вона ніколи не звітує. Тільки чомусь у першому випадку винна людина, а в другому – неперсоніфіковані неточності законодаства.

Все це нагадує мені уривок з «Незакінченої сповіді» О.Генрі:

«Так от, як я вже казав, мені снилося, що я стояв недалеко від купки ангелів, здавалося, заможних, а полісмен взяв мене за крило і спитав, чи я не їхньої компанії.

- А хто вони? - спитав я.

- Як вам сказати? - промовив він.- Це люди, що наймали на роботу дівчат і платили їм п’ять чи шість доларів на тиждень. Ви з цієї зграї?

- Ні, ваша безсмертність,- сказав я.- Я тільки підпалив сирітський приют і вбив сліпого, щоб забрати його мідяки».

Євген ШАЯН