11

Хто рано встає…

Кілька місяців тому в Київ приїжджали дві мої словенські подруги. О восьмій ранку ми, повністю зібрані, допивали каву на моїй кухні, я мовчки тішилася, що прийду на роботу ще до дев’ятої, а, значить, раніше звільнюся, коли одна з дівчат задумливо сказала: «Дивно, ви так пізно ходите на роботу…» Нічого собі пізно, подумала я. В моїй трудовій біографії були часи, коли робочий день починався о 7:30. Це було кошмаром для мене і байкою для оточуючих – всі дивувалися з такого графіку. Аж ось маєш. «А коли починається робочий день у Словенії?» «Сьома. Максимум – восьма, якщо кому ще потрібно встигнути завезти дітей у садочок. Це ж так зручно! О третій-четвертій годині всі вільні, ще є час на інші справи, на спілкування із сім’ями… А ви витрачаєте на роботу цілісінький день і мало відпочиваєте. Це неефективно».

І ось о восьмій ранку – зустріч із партнером, і ми їдемо на місце тренінгу. Машин на вулицях уже дуже багато, як для маленького міста. Майже одразу починають приходити учасники. Між тим, я намагаюся зібратися, але у мене ще триває стан робочо-неробочого ранку, коли думки вперто не хочуть складатися докупи. О дев’ятій настрій в аудиторії, як у нас буває в обід: всі бадьорі і працюють. І навіть кави багато не п’ють. Дивина, та й годі.

У Любляні всі скаржаться на туман. Мовляв, тут раніше було озеро (саме те, в якому, за легендою, жив дракон, переможений не то Ясоном і аргонавтами, не то святим Юрієм, не то «не знаю ким»), на місці якого, після смерті дракона, згодом виросло місто, але вологість збереглася. Був дракон чи не був, але тепер тут модно говорити про погоду: це ж треба, в усій країні сонячно, а в Любляні в будь-яку пору року сонця майже ніколи не видно. Деякі переїжджають з міста де-інде, тому що це краще для здоров’я дітей. Але попри те, що сонце як слід і не сходить, особливо восени, словенці діловито прокидаються по темному і до обіду страшно поспішають. На тренінгу деякі виходять покурити, коли я даю час на практичні завдання, а ті, що не палять – сидять і роблять завдання наперед. Короткий обід – і ще кілька годин поспіху. Що ж далі?

А далі настає третя година дня і починається ще більший поспіх. Поглядання на годинники в очікуванні кінця дня. Всі інтенсифікуються ще більше у фінальному ривку… і перед четвертою розлітаються. Настає час для зустрічей із друзями або партнерами в кав’ярнях, прогулянок містом, час забирати дітей із шкіл та садочків та вирішувати домашні справи. Старші поспішають до родин, молодші заповнюють центр міста та набережну. Виходжу прогулятися і я.

Час вечеряти. Вражає розмір порції та кількість того, що з’їдається в принципі. Скажімо, стандартна 35-сантиметрова піца – це нормальна порція для тендітної словенської дівчини. До того ще замовляється десерт. «You can not be hungry in Slovenia!» - кажуть вони. Правильно кажуть: кухня цієї маленької країни особливими делікатесами не вирізняється, але готують смачно і з душею. І на тлі цього вже абсолютною фантастикою видається відсутність повних людей. Дуже худеньких також мало, відмічу заради справедливості. «Пересічний» словенець – дещо вище середнього зросту і міцної, «збитої» статури, що видає людей, пристосованих не лише до сидіння за комп’ютером, а і до рухливих видів діяльності. Активний і життєрадісний «пересічний» мешканець оптимістично дивиться на світ і не скаржиться на здоров’я.

Аж ось настає сьома вечора. Із вимкненим годинником, як на київське око – дванадцята, не менше. На вулицях не стає перехожих, майже всі магазини закриті, офіціанти заносять стільці всередину кафе, що також починають потроху закриватися. Окремі зграйки студентів, чути, ще сміються то тут, то там, але загалом – місто поринає у сон. Світяться вікна, за якими люди ще проводять час із близькими, а нам, іноземцям, нічого більше не лишається, як в майже повній тиші споглядати химерну ілюмінацію центру Любляни, під стать основному елементові міського декору – скульптурним драконам.

Так минає перший день у словенському відрядженні. Я і собі лягаю спати рано, щоб назавтра прокинутися о шостій й активно та насичено провести день разом з місцевими мешканцями, що швидко-швидко закручуються у вирі переговорів, завдань, справ, і успішно їх виконують з відчуттям корисно проведеного часу. Як то кажуть, хто рано встає, тому…?

Ірина ЗАГІРСЬКА