4

Виборчі системи для звичайного українця

Останнім часом доходжу висновку, що улюблене заняття нашого брата українця — дискутувати. З приводу чи без. У будь-якому разі це краще, ніж працювати. Розмови про політику на кухні, лавочці чи у транспорті стали настільки звичними, що крім цих тем і поговорити більше нема про що.

Ну про погоду, футбол та бокс можна трішки, а далі — однаково скочуємося до обговорення учасників телевізійного політичного «мила», яке «видають на-гора» наші телеканали щодня у прайм-тайм.

Телебачення можна зрозуміти. Формат політичного ток-шоу — це дешево у виробництві та відносно швидко. І головне — зайнято цілих три години ефіру! Права на показ якогось голлівудського блокбастера, звісно, дорожчі. Тож і маємо.

Проте не відходитимо від теми.

Один з головних сюжетів політичних дискусій — виборче законодавство. Яким йому бути?

Оцінюючи слабкі та сильні сторони виборчих систем, дискутувати можна без упину. Відкриті або закриті списки, пропорційні та змішані системи, мажоритарка тощо.

Проте, як свідчить практика, в нашій країні за якою системою не обирай, у підсумку маємо повну Верховну Раду утриманців народу, які лишень те й роблять, що курсують по залу і тиснуть кнопки задля власного збагачення. Про народ вже ніхто й не думає. Скидається на те, що отриманий депутатський мандат блокує центри мозку, які відповідають за совість та реалізацію обіцянок.

Зважаючи на це, для пересічного українця найзручнішою є саме мажоритарна система. Вона найбільш приземлена і справляє на виборця прямий ефект. Згадуючи передвиборчі івенти, що їх організовували штаби кандидатів, мимовільно усміхаєшся.

Усі наввипередки фарбували бордюри та будинки, відновлювали дитячі майданчики та поштові скриньки, латали тротуари та дороги, садовили дерева (автор цих рядків одного разу навіть прокинувся під оркестр у суботу о восьмій ранку — кандидат дуже старався!). А якщо взяти до уваги, що кандидатів у окрузі було 3–4, а рівень креативності штабістів практично однаковий, то ефект від агітації ставав практично кумулятивним. За три місяці передвиборчих перегонів у окрузі не було жодного непофарбованого місця або зруйнованого дитячого майданчика. Роззирнувшись довкола, можна було згадати старий анекдот про те, що «в армии все однообразно: подстрижено, покрашено и посыпано песком».

Коли уявити собі бюджет виборчої кампанії кандидата-мажоритарника, помножити його на три або чотири — залежно від кількості бажаючих, то можна дійти висновку, що в округ за три місяці вклали стільки, скільки жодна влада не витратить і за три роки.

Автор цих рядків, звісно, не претендує на колосальність та монументальність думок щодо форматів виборчих систем. Як звичайного українця його непокоїть те, що відбувається навколо. У будинку, на дворі, вулиці мого мікрорайону.

Тому я й очікую, що зміни до виборчого законодавства затвердять хоча б змішану систему, за якою шановні мажоритарні кандидати наведуть блиск на наших вулицях, а котрийсь із них нарешті засипле страхітливе провалля і в моєму дворі.

Євген ШАЯН