4

Газована реальність

Фото УНІАН

Європа волала від холоду й вимагала відновити поставки блакитного палива. Росія звинувачувала у похолоданні в Європі Україну. Україна, щосили намагалась зігріти схід країни, запустивши газотранспортну систему в реверсному режимі. Делегації обох країн вели напружені перемовини щодо нових умов постачання і ціни. Одним словом, було весело.

Найбільше веселилась тодішня опозиція на чолі з нинішнім Президентом Віктором Януковичем. На повні могутні груди Віктор Федорович із соратниками звинувачував тодішню владу у всіх смертних гріхах. А точніше, у поганих стосунках з Росією і, як результат, — у газовій війні. "От якби ми були при владі, то газ був би дешевий і з Росією були би мир і любов", — приблизно в такому контексті лунали всі коментарі регіоналів.

Час минув. Уже два роки, як Віктор Федорович кермує країною. Він навіть одного разу мав у Росії "Побєду". Точніше, катався зі своїм колегою Дмитром Медвєдєвим на машині з гучною і переможною назвою. І що?!

І все. Єдине, на що спромоглися ті, хто обіцяв з північним сусідом мир і злагоду, — обмін 25 років базування російського флоту в Криму на стодоларову знижку на газ. Від якої вже й слід простиг.

Ані миру у взаєминах, ані любові у газових справах немає. Чим далі, тим більше переконуюсь, що полюбовним стосункам в енергетичній сфері у нас з Росією — труба. Повна, газотранспортна труба.

Скільки б не читав на полісько-стародавньому діалекті Микола Янович мантри про те, що ось-ось Росія піде Україні на поступки, російське керівництво вперто твердить: "Подарунків Україні ніхто робити не буде". Чи то Путін з Медвєдєвим мають захист від заклинань, чи просто не розуміють специфічну вимову Азарова — допоки невідомо.

Хоча, думаю, все набагато простіше. Справа в тому, що ніякої дружби між Росією і Україною немає. І хто б у нас не став Президентом, яка політична сила не перемогла б на виборах до парламенту, Путін і Медвєдєв будуть прагнути повного контролю над ресурсами України. Вимагатимуть покори в міжнародній політиці і не терпітимуть будь-якої самостійності у виборі шляху чи міжнародних партнерів. Їхня мета: повний і тотальний контроль над газотранспортною системою, економікою, фінансами і територією.

Інакше завжди ми матимемо те, що маємо зараз: Європа повернулась до нас... спиною, а Росія ставить нас... літерою "п". А ми лише здивовано кліпаємо очима і думаємо: чому це ніхто не ведеться на нашу "багатовекторність" і де б то взяти грошей на прожиття...

Що робити? Брати приклад з сусідів і дбати лише про інтереси своєї країни. Чхати на всі запевнення у довічній любові й партнерстві і робити вибір тільки в інтересах своєї країни і своєї сім’ї. Бо за нас ніхто думати не буде — така от загазована реальність.

Олексій КРИВОШЕЄВ