3

Дорожню реформу необхідно «узаконювати» слідом за пенсійною та земельною

Зустріч президента Віктора Януковича з віце-прем’єром — міністром інфраструктури Борисом Колесніковим, наріжним каменем якої був стан автомобільних сполучень у країні, засвідчила: дороги традиційно лишаються однією з найболючіших проблем країни.

І це парадокс. Тому що кожен із тих, хто очолював Державну службу автомобільних доріг України — і нинішній її керівник, і його попередники, — присягалися, що ось-ось буде розроблена і втілена в життя Концепція реформування системи автомобільних шляхів в Україні.

Нам обіцяли тотальні, якісні та оперативні будівництво і реконструкцію всіх українських доріг; блискавичне втілення в життя якоїсь ефемерної системи контролю за безпекою руху; залучення ледь не мільярдних недержавних інвестицій — на основі концесій та механізму державно-приватного партнерства; впровадження надсучасних інформаційних технологій… Нам розповідали про те, що негайно має запрацювати Державна цільова програма розвитку автомобільних доріг загального користування…

Більше того, за прем’єрства Юлії Тимошенко, 2008 р., уряд схвалив державну Концепцію реформування системи управління автомобільними дорогами загального користування. Гучно було заявлено: покінчено нарешті і з «відкатами» на будівництві та ремонті доріг, і з розкраданням коштів, і з печерними технологіями, і з катастрофічно низькою якістю вітчизняних будматеріалів. Тобто через кілька років українські автомобілісті мали би забути, що таке ями та вибоїни, відсутність розмітки чи снігові кучугури на дорогах.

Та щоби переконатися — віз і нині там, — не потрібно звертатися по допомогу аналітиків чи експертів. Варто від’їхати від Києва кілометрів на тридцять… Відразу стане зрозуміло, діють ті проанонсовані концепції та програми, чи ні.

І це — напередодні Євро-2012. Гадаю, якщо ситуацію кардинально не змінити за рік, що лишився до чемпіонату, найбільше враження в іноземних гостей залишиться не від футболу, а від наших доріг. Адже, приміром, протяжність автомагістралей європейського зразка в Україні становить лише 280 км (!), тоді як в Австрії таких доріг — близько 2 100 км, в Іспанії — 3 100 км, в Італії — 5 700 км, у Німеччині — 12 400 км, а у Франції, що подібна до України за територією, протяжність таких доріг становить понад 8 300 км. Чи варто ще щось пояснювати?

Отже, що маємо у підсумку? Автотранспортне господарство країни доведене нинішнім керівництвом «Укравтодору» «до ручки». Жодного дійсно реформаторського кроку за всі попередні роки в цьому напрямку не зроблено. Нескінченні розмови щодо прозорості фінансування будівництва та реконструкції доріг так і лишилися розмовами. Тому депутатська група «Реформи заради майбутнього» почала розробку Дорожньої стратегії, яку ми готові винести на розгляд Верховної Ради відразу після парламентських канікул. Ключовими моментами нашої Стратегії є абсолютна прозорість будівництва та ремонту доріг і дуже чітка нормативна база щодо управління національним монополістом у цій галузі.

Якщо ми всі консолідовано та оперативно не почнемо роботи над загальною Дорожньою реформою вже у вересні — ми зганьбимо себе перед усім світом.

Дорожня стратегія як частина загальної дорожньої реформи має розрубати Гордіїв вузол проблем, накопичених за довгі роки бездіяльності керівництва «Укравтодору», та вивести Україну — в прямому й переносному сенсі — на рівну дорогу.

Ігор РИБАКОВ