1

Патерналістський баласт Харківщини

Втім, ніде правди діти, висота набирається украй повільно. Занадто важкими є «торби» минулого, що у них намертво вчепилася частина пасажирів. Чи не найважчі – «торби» патерналізму  (від лат. pater — батько). Мовляв, хай батьки зі влади нас годують і захищають, а ми натомість розплатимося нашою вдячністю на виборах. Яка частина цього патерналістського баласту припадає на Харківщину? Чи стане мешканцям регіону без нього легше? І чи можливо, врешті-решт, переконати харків’яни випустити його з рук? Точніше, з голів.

«Батьки» і «баті»

«Кернес – оплот Харьковщины», «Кернес – наша опора», «Спасибо за мир и спокойствие на Слобожанщине», «Спасибо за спокойствие горожан» й інші варіації на тему. 17 червня кількатисячний натовп зустрічав в аеропорту Геннадія Кернеса, який чартером прилетів із Ізраїлю. По всьому проспекту Гагаріна – головній дорозі, що з’єднує літовище з центром міста – завчасно встановили бігборди: образ мера і вітання «С возвращением домой!»

Перед цим сум міста за своїм «батьком» струмував з десятків інших зворушливих бігбордів: «Возвращайся, мы ждем!» або «Верим и ждем!». Останній – яскрава візуалізація і буквалізація патерналістської парадигми: Геннадій Кернес  у сяйві, оточений дітьми, які тягнуть до нього руки. На запит «Ленін і діти», «Сталін і діти» чи «Брежнєв і діти» Google запропонує зображення, витримані у дуже схожій стилістиці.

Звичайно, можна заперечити, що всі ці прояви відданості Харкова своїм «батькам» і «батям» не завжди варто брати за чисту монету. Адже мова йде переважно про працівників бюджетних установ. Коли за присутність на відповідному заході можна отримати відгул, а за відсутність – загрозу звільнення, оцінити щирість вчителя або лікаря у його любові до чиновника – важко. Це лише ілюструє, наскільки довгою є дистанція від громадян-«підданих» до громадян-«роботодавців».

Що ближче до полюсу «підданства», то міцнішим є переконання: зі своїми проблемами краще звертатися одразу до мера чи губернатора. Вони уважні, вони завжди прийдуть на допомогу, наче бурундуки-рятівники Чіп і Дейл з однойменного мультсеріалу. З цієї причини десятки звернень із проханням відремонтувати дорогу, відреставрувати під’їзд чи побудувати дитячий майданчик харків’яни залишають, наприклад, під фотографіями Геннадія Кернеса в «Instagram», а не на столі працівників відповідних комунальних служб.

Однак Харківщина не однорідна у своїй схильності до патерналізму, вважає політолог Юлія Біденко. Найменше він притаманний мешканцям центральних районів міста, зокрема Дзержинського і Київського, які продемонстрували найвищу явку на останніх виборах президента. Натомість на окраїнах мобілізація громадян є набагато слабшою. «Що краще соціально-економічне становище у тому чи тому районі, то менш патерналістськи орієнтованими є виборці», - на такій закономірності наголошує політолог.

Звідки ноги ростуть

За оцінками Юлії Біденко, сьогодні Харківщина за схильністю до патерналізму наближається до інших регіонів Східної України, зокрема, Донбасу. Та патерналізм донбаський і патерналізм харківський – калачі хоч і з однієї печі, та не однакові.

Олексій Антипович, керівник соціологічної групи «Рейтинг», пояснює, в чому різниця: на Донбасі в категорію «патерів» зазвичай потрапляють місцеві олігархи, бандити, «царьки» різних калібрів – ті, чию присутність люди відчувають безпосередньо. Наприклад, наповненість кишені шахтаря знаходиться у прямій залежності від волі власника шахти. Натомість для харків’ян не властивий такий тісний зв'язок із місцевим «дахом». За визначенням Олексія Антиповича, тут маємо справу з «патріотичним патерналізмом радянського типу».

На перший погляд, козацьке минуле Слобожанщини мало б сформувати певний імунітет від таких ціннісних установок. Історик Денис Журавльов пояснює, чому «не спрацювало»: тут козацьке самоврядування виявилося слабшим, порівняно з Правобережною чи Лівобережною козацькою Україною. До того ж – проіснувало воно порівняно недовго, близько 100 років. Але й цю сторінку минулого краю сучасна медіасфера фактично ігнорувала упродовж всіх років Незалежності. На відміну від «розкрученої» Запорозької теми.

Яскравий приклад – герб сучасного Харкова: ним став не козацький лук зі стрілою, а катерининські перехрещені кадуцей з рогом достатку. Торгівці вкотре перемогли воїнів. Не випадково саме тут «прописався» найбільший у Східній Європі ринок. Чимало харків’ян доволі болісно реагують на асоціацію «Харків – це «Барабашове» з вуст мешканців інших регіонів чи країн.

Але Денис Журавльов вбачає у такому торговельному іміджі й позитив: купці, що середньовічні, що модерні, не схильні в усьому покладатися на державу. Так само, як й інтелігенція, якої у регіоні все ще багато. Саме це і дає надію: ситуація Донбасу («ми хочемо до великого Путіна, тож, прийдіть і княжіть», адресоване не літописному Рюрику, а цілком сучасному вбивці Гіркіну) або Криму  - в Харкові малоймовірна.

«Я сам» vs «Вони мені»

Євромайдан активізував протилежні патерналістським - самоврядні - тенденції по всій Україні. У тому числі, й на Харківщині, де це поширилося і на сфери, вельми далекі від політики. Так, навесні місцеві ЗМІ з подачі керівництва Харківського зоопарку облетіло повідомлення: через борги установа залишилася без фінансування, і тварини опинилися на межі голоду.

Не чекаючи на допомогу «згори», чимало харків’ян взяли шефство над тваринами.

Завдяки координації зусиль мешканців міста, центр заряснів національною символікою. Хтось почав закуповувати жовту і синю тканини, хтось – шити, хтось – розвішувати прапори на центральних вулицях або ж розвозити їх на блокпости військовим. Чимало людей долучилося до різних громадських акцій із допомоги українській армії та біженцям.

 Нещодавно до Харкова вдалося евакуювати вихованців краматорського будинку дитини «Антошка». Це - діти віком від 2 місяців до 4 років, частина з яких – з важкими діагнозами. Тепер ними опікуються чотири харківські будинки дитини. Чи не найбільшу відповідальність взяв на себе Роман Марабян – головний лікар Харківського будинку дитини. На питання, як часто доводиться йому самому шукати шляхи, як додати своїм пацієнтам те, чого не додає держава, Марабян відповів: «Кожен день». Втім, коли лікар намагається зробити для своїх пацієнтів більше, ніж передбачено інструкціями, держава нерідко вишкіряється своїми бюрократичними іклами. Так, кілька років тому на Романа Марабяна завели кримінальну справу. Тоді подружжя зі США всиновило тяжко хворого хлопчика Сашка — вихованця дитячного будинку Марабяна. Через те, що в одному з документів був неправильний шифр, лікарю загрожувало до 5 років в’язниці. Романа Марабяна виправдали, але гіркий досвід — залишився.

“Потреби людини — на останньому місці. Головне — робота апарату. В кабінеті — чиновник, над ним — чиновник, і так - до Києва. А тут якісь люди відволікають чиновників від важливих державних справ. Будь-яка людина, яка намагається протиставити цій недолугій системі здоровий глузд, логіку, яка прагне змінити цю систему, стикається зі стіною. І ця стіна ще й гамселить людину молотком по голові”, зізнається Марабян Лікар переконаний: найперше необхідно покласти край практиці, коли очільників бюджетних установ – лікарень, шкіл, дитячих садків –  «спускають» згори. «Призначати керівника мають трудові колективи. Як тільки керівник відповідатиме не перед своїм начальством у міністерстві, обладнімістрації чи міськвиконкомі, а перед власним колективом, він його ніколи нікуди, на жоден мітинг, не поведе, наче стадо», - певен Роман Марабян. Лише тоді, каже, вдасться зруйнувати «струхлявілу вертикаль» патріархального зразка.

Справжнім тестом для харків’ян має стати цілком політична подія – майбутні парламентські вибори. Лише вони продемонструють, якій з двох концепцій («Вони мені» чи «Я сам») віддають перевагу мешканці регіону. На думку політолога Юлії Біденко, сьогодні виборці змінилися настільки, що зможуть, врешті-решт, «протиснути» перевибори до Парламенту, а також задіяти громадянські структури для контролю над цим процесом. Проте, зазначає експерт, дуже багато залежатиме від того, як поведуть себе ті сили, які раніше користувалися значною електоральною підтримкою на Харківщині (Партія Регіонів, КПУ). А саме, чи закликатимуть вони ігнорувати вибори.

Слабкі підстави для «сильної руки»

На шляху до сучасної Європи з її горизонтальною мережевою демократією Україні так чи так доведеться переглядати звичний вертикальний, ієрархічний принцип функціонування держави. А самим українцям доведеться вчитися жити за «рецептом» Мільтона Фрідмана: «Вільна людина не спитає ані того, що може зробити для неї її країна, ані того, що може вона зробити для своєї країни. Замість цього вона спитає: «Що я і співвітчизники мої можемо зробити за посередництва уряду» для того, щоб нам було легше виконати наші індивідуальні обов’язки , досягнути своїх окремих цілей і, понад усе, захистити нашу свободу?»

Закономірно, що світоглядні трансформації найповільніше відбуватимуться там, де населення більше звикло покладатися на державний організм, ніж на себе. Тобто, на теренах Східної України, зокрема, на Слобожанщині. Прояви патерналістської свідомості тут напрочуд багатогранні. Це й зневіра в можливість зміни влади (верховної чи місцевої, що виявилося в 1990-х, в 2005 і частково  у 2013-2014 рр.). Це і страх перед можливістю змін («аби не було гірше...»), підкріплений сьогодні  об'єктивно важкими, травмуючими для психіки людей подіями – війною тощо. Це і одвічна надія та прагнення отримати щось від держави.

Це і непотизм, або звичніше - кумівство, у прийомі на роботу, що має своїм наслідком формування "родинних", "посвоячених" та інших подібних груп працівників, очолюваних черговим "татусем" чи "матусею". У таких колективах вкрай залежного від самого початку працівника немає шансів вибитися зі звичної "схеми". Сюди ж належить і звичайна корупція, яка навіть не розглядається обома сторонами як така. Мовляв, ні, це ж не огидний "хабар", а такий собі заслужений, добровільний "дар" молодших старшим, синів - батькам, який передбачає повернення у вигляді певних благ (згори-вниз) зараз і ще більших - у майбутньому, коли "сини" самі доростуть до статусу "батьків".

Відтак, вказуючи на ці плекані століттями патерналістські звички, історик Денис Журавльов прогнозує:  мешканці Харківщини звільнятимуться від них повільно і болісно. Втім, звільнятимуться. Позаяк з європейським вектором розвитку країни всі ці "милі" речі сумісні мало: ані полісна, ані модерна демократія не передбачали побудови патерналістського суспільства.

Зайвий вантаж все одно залишиться зайвим вантажем. Незалежно від того, що є баластом: каміння, мішки з піском або цистерни з водою. Те ж саме з патерналізмом. Суть і вплив його будуть однаковими. І не важить, де сидітиме «патер»: у Києві, в Москві, у Брюсселі чи у Вашингтоні.

Олена СОРОКА,

Харків