4

Хіба країні потрібен зрадник?

Пам’ятаєте передвиборчий лозунг Народної партії Литвина на позачергових виборах 2007 року: "Країні потрібен Литвин"? Частина виборців у це щиро повірила і провела політичну силу нинішнього спікера у парламент. Володимир Михайлович щосили вдавав із себе патріота, потрібного тодішньому президенту Ющенку, але у крісло спікера посадили молодого Яценюка.
Обділеним Литвин не лишився, його люди отримали посади в міністерствах, контролювали ліс і держрезерв.

Та це не завадило йому "здати" тодішніх союзників і знайти собі інших. Його партія увійшла до більшості разом з комуністами і регіоналами. А сам Литвин нарешті отримав свій омріяний фетиш — крісло голови Верховної Ради.

Зізнаюсь, я ніколи не був прихильником Володимира Литвина. Але останнім часом один його вигляд викликає у мого організму стійкий блювотний рефлекс. До всієї фракції Партії регіонів, я маю більше поваги, ніж до спікера парламенту. Спитаєте чому?

Тому, що регіонали не вдають із себе янголів. Вони відверто демонструють своє ставлення до опонентів, закону і виборців. Литвин інший — він грає роль праведника. Закулісно здаючи інтереси країни, партнерів, власної партії і навіть народу, він на публіці обурюється і вдає борця за наше щасливе майбутнє.

Спробуйте пригадати, де був Литвин, коли в раді голосуються "стрьомні" закони. Його не було! Віддувається завжди комуніст Мартинюк, а той, хто потрібний країні, у цей момент "не при ділах". Хоча його фракція справно голосує "за". Скандальне голосування за мовний закон тому яскраве підтвердження. Литвин вийшов з Ради саме тоді, коли регіонали картками "Народної фракції" прирівнювали російську мову до державної.

Потім виправдовувались, мовляв, "я не я і кобила не моя". Спікер навіть подав у відставку. Ви йому вірите? А я в той момент навіть повірив.

Повірив, що у Володимира Михайловича лишилась хоч крапля совісті й самоповаги. Але я помилився. Він знову зіграв гру. Поставив на голосування постанову, яка не мала шансу бути проголосованою. Вніс свої поправки до закону, які депутати більшості проігнорували. І тепер розповідає всім, що закон він підписати мусить.

А що означає "мусить"? Хіба мусили наші предки вмирати за жовто-блакитний прапор, під яким зараз сидить спікер? Зрештою хіба мусить голова Верховної Ради підписувати закон, який прийнятий з порушенням Конституції і регламенту? Так, мусить, якщо для нього крісло спікера й депутатський мандат важливіший за інтереси його виборців і країни.

Країні НЕ потрібен Литвин, бо країні не потрібні зрадники.

Нашу мову спікер оцінив у п’ять депутатських місць у наступному парламенті. Четверо його людей отримали місця у списку Партії регіонів: Шаров, Ващук, Зарубінський і наш рівненський Юрій Благодир. А сам Володимир Михайлович, як шепчуть злі язики, отримав гарантії проходу по мажоритарному округу на Житомирщині. Кажуть, не можна бажати нікому нічого поганого, але я бажаю Литвину "пролетіти" на виборах. Йому ж краще, щоб про нього скоріше забули. Бо коли у таборі бунт і зміна адміністрації, то першими "під роздачу" потрапляють ті, хто здавав своїх.

Краще йдіть, Володимире Михайловичу, на… пенсію. Країні ви більше не потрібні.

Олексій КРИВОШЕЄВ