2

Вибори 2012: перші підсумки махлювань

Чому є свідченням кількість опрацьованих протоколів по областях з явною тенденцією удвічі швидшого опрацювання по областях Сходу і Півдня країни, ніж у Центрі, де йде основна боротьба.

Приміром, за даними ЦВК станом на 13:00 29 жовтня було опрацьовано протоколів: у Севастополі – 93%, на Донеччині – 76% проти 18% на опозиційно налаштованій Київщині, по 30% у Києві, на Черкащині й Кіровоградщині.

Тому, якщо оцінювати, як насправді проголосував український народ, доведеться довіряти більше даним екзит-полів, ніж ЦВК, тим більше, що 6 екзит-полів на диво одностайні.

Отже, на пропорційній частині виборів всі без винятку екзит-поли дають перемогу 3 опозиційним політичним силам проти 2 провладних.

Якщо рахувати за 100% лише результативне голосування, тобто голосування за ці 5 прохідних партій, то різниця між владою і опозицією становить від 3,6% у Research&Branding до 13% у Національного екзит-полу.

Можна сказати, що опозиція виграла у влади на пропорційних виборах з рахунком 5:4. Більше того, 5 із 6 екзит-полів дали абсолютну перемогу опозиції, тобто підтримку більше 50% від усіх учасників голосування. І лише Research&Branding – відносну перевагу над владою.

Безумовно, родзинкою кампанії є перемога «Свободи». Для декого вона стала несподіванкою, але не для тих, хто слідкує за виборчою історією України. «Свобода» і Об‘єднана опозиція, як і передбачалося, розділили «бонус радикалізму».

Цей бонус радикальності раніше був у БЮТ, а зараз він блукав між Об'єднаною опозицією і «Свободою».

Раніше його абсорбувала Юлія Тимошенко на всіх виборах – 2006, 2007, 2010, що давало їй можливість отримувати кращий результат, ніж давали соціологи.

Політологи і політтехнологи часто судять людей по собі і відмовляються бачити цієї досить відчутної корекції у бік більш радикального результату.

Як наслідок, по 4 із 6 екзит-полах «Свобода» випередила КПУ.

Безумовно, головну заслугу в результаті партії Тягнибока внесла влада своїми антиукраїнськими ініціативами та соціальною політикою, що зробило стилістику «Свободи» прийнятною навіть для суттєвої кількості виборців Півдня і Сходу країни.

Тож, можна лише підтвердити думку, що опозиції було б значно важче перемагати, якби у них замість ПР і КПУ було порожнє місце.

Взагалі, вибори за пропорційними списками дають більш оптимістичні оцінки здорового глузду населення, порівняно з тими, які йому давали політики.

Інший обнадійливий результат виборів – доля «технічних проектів». Наталя Королевська з її мільйонами, футболістами й акторами провалилася насамперед через те, що несла за собою мінімум змісту.

У спину технічному проектові влади – партії Віктора Ющенка – яка перед виборами «звідкись» знайшла гроші на загальнонаціональну кампанію, дихає Олег Ляшко зі своєю Радикальною партією. Що саме по собі – симптом.

Звичайно, хтось може сказати, що 30% за Регіони і більше 10% за КПУ – це дуже багато. Але, з іншого боку, в концтаборі можна було б добитися ще кращих результатів, і хіба в‘язні були б винні?

Люди в провінції Півдня і Сходу країни десятиліттями живуть в ізольованому інформаційному гетто. І опозиції саме час спитати себе: чи все вона зробила, щоб прийти до цих людей з притомними посилами?

Бо якби ці посили були справді притомними, нині йшлося б про вигравання округів у Луганській області, а не про програш у Київській.

Тож, значно похмуріша ситуація при голосуванні в мажоритарних округах. Звичайно, можна говорити про залякування не лише активістів, а навіть простих виборців, з погрозами проконтролювати голосування, вигнати з роботи, позбавити зарплат і пенсій тощо.

Однак, крім потужних фальсифікацій і адмінресурсу, на виборах у мажоритарних округах з‘являється ще один чинник, який, безумовно, не прикрашає частину виборців.

Йдеться про підкуп – прямий і непрямий. В кращому випадку, виборці замість депутата обирали впорядковувачів територій. У гіршому – хабародавців, які купили їх за 200, 500 і 1000 гривень.

Тож, у парламенті буде величезна кількість депутатів, які просто «купили» собі округи у виборців, а серед регіоналів більшість робили це ще й за державні кошти.

Треба сказати, що США боролися з підкупом на виборах усе ХІХ століття, і остаточно побороли лише до середини ХХ. Однак, Україні може виявитися боротися з цим складніше. Бо у США були шерифи, а в Україні – ті, кого власні «шерифи» мали б ловити.

Натомість, влада за участі «правоохоронців» забезпечила надзвичайно тепличні умови для безкарного підкупу, а подекуди й шантажу виборців. При цьому сконцентрувавши у себе основні фінанси для підкупу.

Олександр ПАЛІЙ,

політолог, кандидат політичних наук