15 травня 2015

Від магдебурзького права до межигірської монархії

2013-03-31 23:14:00. Аналітика

У часи засновника Києва князя Кия (VI ст. н.е.) візантійський історик писав про слов’ян: «Ними не править один чоловік, але з давніх давен вони живуть у демократії. І для того всі справи, чи щасливі чи лихі, вирішуються в них спільно». А воєначальник додавав: «Їхні племена з причини любові до свободи ніколи не згоджуються служити або підкорятися, і особливо у своїй власній країні. Вони всі тримаються різних думок і жоден не бажає посту-питися іншому».

Тому не дивно, що більшу частину історії головного міста слов’ян — Києва — у ньому було потужне міцне самоврядування. Громади в Україні і з давніх часів керувалася звичаєвим правом, яке згодом переросло в певну українську народну правову систему під назвою «копний статут». На основі копного права збирались віча, обиралися посадовці.

Регулярних вічових зборів не було, їх скликали, на випадок потреби, князь, хтось із бояр або ініціатива виходила з народу. Князі призначали тисяцьких (тиунів), соцьких і десятників, які відали військовими справами, обороною та княжим судом. Значення київського віча було величезним — рішення віча Києва було обов’язковим для всіх країн, підвладних київським князям, кияни часто обирали князя, який потім керував усіма землями від Чорного моря до Льодовитого океану. Часто віче домагалося зміни княжих урядовців, часом віче судило князів.

Влада князів і віча зберігалася в Києві з перервами до 1471 року — часу скасування Литвою Київського князівства. Із 1396 по 1440 і з 1471 по 1569 рік Києвом правили намісники великого князя Литовського. Паралельно в Києві замість віча запроваджується посада війта. Київський війт обирався громадою міста. У 1494 році Київ, як компенсацію за втрачене князівство, отримує замість віча міське управління за німецьким (маґдебурзьким) правом. Права воєвод обмежили, а права громадян міста розширили, вони почали обирати магістрат. Магістрат Києва відав усіма місь¬кими справами — адміністративними, фінансовими, господарськими, право¬вими, судовими, військовими тощо, і щорічно звітував перед громадою про прибутки та видатки міста. Магістрат мав свого архітектора, а також власні збройні підрозділи. Так, місто Київ мало свою кавалерію під назвою «Золота корогва».

Магістрат складався із двох колегій — ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган). Раду магістрату очолював бурмістр, колегію лавників — війт. Право бути обраними до магістрату мали жителі міста «добрі, розумні, осілі в місті, віком від 25 до 70 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю славою, законнонароджені, що боронять справедливість та правду, такі що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо».

У середині XVII ст. після здобуття Української козацької державності магістрат в Києві зберігся, а роль воєводи почав виконувати київський козацький полковник. Проте, починаючи з 1710 року органи місцевого самоврядування Києва, які діяли за маґдебурзьким правом, поступово витіснялись адміністрацією, яка призначалась московськими царями. Російський уряд ліквідував виборність посади війта. Київ за царювання Катерини ІІ фактично втратив свій автономний статус та самостійне врядування. У 1764–1781 рр. магдебурзьке право було в цілому ліквідовано. Фактично за київським магістратом залишилася тільки судова влада над міщанами.

Російський цар Олександр І під загрозою війни в Європі у 1802 р. частково повернув Києву маґдебурзьке право. Однак 1834 року цар знову скасував його. До 1917 року органи міського громадського управління Києва були дуже обмежені в правах. Вибори міського голови затверджувались міністром внутрішніх справ Російської імперії. Головною умовою для участі городян міста у виборах до місцевих органів влади було володіння капіталом. Так уже до 1890 року кількість виборців у Києві скоротилась до 1% від населення міста.

За роки революції та громадянської війни 1917–20 рр. влада в Києві змінювалась 14 разів. Найбільше повноважень місто мало за влади Української Народної Республіки. Після встановлення в Україні більшовицького режиму органи місцевого самоврядування були ліквідовані та замінені ревкомітетами. Надалі аж до 1990 року владу в Києві де-факто здійснювали партійні органи. З 1990 р. кияни 6 разів обирали міську раду і мера. З 1996 року в місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва). Перший призначається президентом України і є керівником виконавчої влади міста. Другий обирається жителями Києва, строком на 5 років на загальних виборах, і очолює місцевий орган самоврядування — Київську міську раду.

До 2010 року обидві посади обіймала одна людина, тобто кияни обирали собі реальну владу. Щоправда, вибори мера здійснювалися (і досі здійснюються) маніпулятивно, в один тур, завдяки чому Черновецький став мером без підтримки більшості киян, отримавши лише 32% голосів киян.

Проте відтоді ці посади розділили, і президентська вертикаль захопила левову частку прав киян. Адже мешканці Києва не впливають на призначення глави адміністрації власного міста, який вирішує більшість питань місцевого значення. По суті, самоврядування Києва якщо не ліквідовано, то серйозно підірвано.