2

Мідсоммар, або Івана Купала по-шведськи

Для чого люди їздять в інші країни? Мабуть, скільки людей, стільки буде й відповідей. Особисто мене цікавить культура, історія, звичаї народу. Тому ще задовго до поїздки у Швецію я попросила в «приймаючої сторони» знайти мені там щось по-справжньому шведське: якусь подію, притаманну саме цій країні, якесь свято, котре можна без будь-яких перепон відвідати, подивитися на національне вбрання, танці тощо. «Поїдемо на Мідсоммар», — почула у відповідь. — «А що це таке?» — «Побачиш…»

Мідсоммарфіранде — так у Швеції називають Свято середини літа. По-нашому — день літнього сонцестояння, Івана Купала (якщо рахувати не за нинішнім, григоріанським, а за юліанським календарем). Мідсоммар — національне свято, і відзначають його впродовж аж трьох днів (з п’ятниці до неділі) наприкінці червня. Гуляють як кому заманеться: хтось може просидіти увесь час вдома, витріщаючись на телевізор, хтось поїде порибалити чи пограти в боулінг. Але більшість шведів усе-таки вирушить на природу, як у нас кажуть, на пікнік. Такі гуляння просто неба влаштовують часто на островах, у парках, скверах, біля замків.

Ми приїхали в Тюльган-слотт (slott — замок). Якщо будете шукати цю назву в Інтернеті, краще набирайте Туллгарнс — так її зазвичай вимовляють українці або росіяни. Тюльган-слотт — це старовинний палац-музей когось із шведської королівської родини (для відвідувачів відкритий тільки влітку). Навколо нього — чималенька садово-паркова зона, так званий «англійський парк» із доріжками з гравію, що підводять до водойм.

Саме в цьому парку й відбувалося народне гуляння.

Звісно, якщо хтось мав бажання, можна було й замком поблукати. Цим «грішили» в основному такі, як і я, туристи. Сама будівля не дуже велика — лише два поверхи. Відвідувачам показують не все: вітальню, кімнату відпочинку, їдальню та службові приміщення. Частина кімнат — на реконструкції. Інтер’єр збережений у тому вигляді, що був за часів користування замком королівською родиною (два століття тому), — стильно, якісно, вишукано. Фотографувати заборонено. Суворо заборонено! Зате можна придбати різноманітні сувеніри: від магніту на холодильник із зображенням нинішніх шведських монархів — за 10–15 крон (приблизно стільки ж буде у гривнях) до «королівської» корони — за 100 з гаком крон.

Поки я тинялася замком, слухаючи екскурсовода (і майже нічого не розуміючи, бо розповідали все шведською мовою, не англійською), у парку народу значно побільшало.

Розміщувалися в основному на траві, на прихоплених із собою простирадлах, ковдрах. Тут-таки розкладали їжу. Більшість людей узяла харчі з дому. Безлічі торговельних точок із наїдками-напоями під час масових заходів, як в Україні, у Швеції не зустрінеш. Та й на тих, що є, асортимент не дуже великий. Національної шведської страви скуштувати мені не вдалося (хоча кажуть, що їжа тут чудова). Зате зустріла таку вже звичну для українців шаурму :).

А ще побачила чимало людей у національному вбранні — і дітей, і дорослих. Дехто, як виявилося, був так одягнений, бо грав у гумористичних сценках, які показували також тут, на галявині, серед публіки. Але дехто вбрався в старовинний одяг просто так, бо це один зі святкових звичаїв.

Трохи пізніше, надвечір, люди мали зібратися довкола «травневого дерева» (жердини, оповитої травами та квітами) й танцювати щось національне. На жаль, пояснити мені, чому «травневе дерево» встановлюють влітку, ніхто не зміг, а побачити танці не дала злива. Отакі суцільні розчарування. Можливо, наступна мандрівка виявиться більш вдалою, і я все-таки дізнаюся про шведські звичаї святкування «середини літа»…

Віолета СКРИПНІКОВА