Як і більшість українців, я готовий платити справедливу ціну за справедливі послуги. Але в банановій Україні все навиворіт. Замість докорінних змін провадиться косметичний ремонт.
Одна з останніх заяв нового очільника ЖКГ пана Близнюка викликала у мене неабиякий подив. Річ ось у чому. Міністерство ЖКГ порівняло показники водозатрат українців та європейців і дійшло висновку, що українець витрачає води у 2,2 раза більше середньостатистичого жителя Європи. А оскільки послуги ЖКГ в Україні хронічно недооцінені, тобто коштують менше собівартості, то слід запроваджувати практику диференційованих тарифів. Той, хто споживатиме більше, платитиме за вищим тарифом. Це взагалі тема окремої розмови.
Економічний принцип «гуртом — дешевше» не діє. Чому? Бо тариф недооцінений! А чому недооцінений? Тому що держава може хоч гопки скакати, але повноцінну послугу не надасть. Фізично не може. Тому тариф свідомо занижує. Щоб аргумент був — у нас погано, тому що дешево.
Тож повернімося до самої заяви. У ній наводиться аналогічний приклад тарифів на електроенергію, які збільшуються після споживання ліміту у 150 кВт на місяць.
Спробую розібратися у суті претензійних аргументів шановного міністра.
Теза перша: тарифи недооцінені. Ця фраза — вже «притча во язицех». Ніхто не знає достеменно, із чого складається тариф, але практично кожен здогадується, які витрати туди закладено. Наприклад, у тарифі на холодне водопостачання закладені минулі та майбутні прориви магістральних і будинкових водогонів. Тут усе зрозуміло — оплачуємо «воду у пісок».
На гаряче водопостачання тариф формується із розрахунку підігріву води до певних температурних показників. Хтось міряє температуру, приймаючи ванну чи душ? Навряд. Проте багато хто з жителів багатоповерхівок знає секретне слово «обратка», яким ЖЕК або сантехнік ОСББ пояснює, чому вода з гарячого крану по 10–15 хв має збігати, перш ніж буде можливо більш-менш пристойно помитися.
Так от, «обратка» — це взагалі комунальне ноу-хау, від якого виграють теплопостачальники. Схема, просто як граблі: підігріли воду, подали в будинок, де її почасти використали, а почасти вона залишилась у системі. Якщо «обратка» працює, вода із системи зливається та йде до теплопостачальника, де її знову нагрівають. Коли ж не працює — вода залишається в системі, охолоджується, але все одно проходить через квартирний лічильник гарячої води, який справно «мотає» нам кубометри. Всі, окрім мешканців будинку, задоволені. Теплопостачальник — тим, що замість п’яти разів підігрів воду лише раз. Правління ОСББ — тим, що при нагоді може розполовинити кошти, отримані за гарячу воду, із теплопостачальником.
Теза друга: українець споживає вдвічі більше за європейця. Певно, пан Близнюк, порівнюючи нас із Європою, забуває або свідомо замовчує той факт, що у Європі низькі показники водоспоживання пов’язані в першу чергу з достатком родини, яка може собі дозволити посудомийні та пральні машини — подекуди занадто дорогі для простого українця. Та й гарячу воду там не тягнуть під землею 5 км від ТЕЦ, а підігрівають просто в будинку. От і миємо у раковині та перемо у ванній, витрачаючи понаднормово. Про втрати води на «підступах до крану» вдруге згадувати не будемо.
Теза третя: в Україні вже діють диференційовані тарифи на електроенергію. І ті, хто споживає понад 150 кВт на місяць, платять більше. Не знаю, як у кого, але я свій ліміт перебираю з однієї причини — в мене встановлено бойлер, який я використовую, позаяк не хочу платити за теплу воду замість гарячої.
Як і більшість українців, я готовий платити справедливу ціну за справедливі послуги. Але в банановій Україні все навиворіт. Замість докорінних змін провадиться косметичний ремонт, який нагадує анекдот про те, що коли в будинку розпусти падали виторги, доводилось не переставляти меблі, а міняти повій.
Євген ШАЯН