2

Найкращий спосіб зірвати плани влади – перемогти в Києві

Олексій ГАРАНЬ, політолог:

— Регіонали могли проголосувати за вибори в Києві, розуміючи, що в разі чого, можуть опертися на майбутнє передбачуване рішення Конституційного суду. Те, що вони не пішли навіть на такий компроміс, є дуже показовим. Влада прагне залишити все як є, вона продовжує діяти в силовий, бульдозерний спосіб. Абсолютно зрозумілим є її бажання мінімізувати вплив парламенту, який вона не може контролювати. Будь-які вибори для Банкової є ризикованими. Тому вона прагне зміцнити владу за допомогою референдуму, під час якого хоче внести зміни до Конституції, незважаючи на те, що це суперечитиме самому Основному закону.

Подібний крок означатиме узурпацію влади, яка робить малоймовірним підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Логічне питання — то, може, Банкова взагалі не хоче ніякої євроінтеграції?

Єдиний спосіб протидіяти намірам влади — міцно спиратися на народ.

Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик:

— Державним апаратом фактично керує криміналітет. Парадоксальна ситуація: злочинці захопили правосуддя. Думати, що вони добровільно віддадуть владу — ілюзія.

Як діяти? Або робити вигляд, що право існує та діяти в правовий спосіб. Або усвідомити, що владу узурповано, і діяти в позаправовий спосіб. Наприклад, почати формувати нові альтернативні структури самоврядування, домогтися скликання установчих зборів, ухвалити нову Конституцію, сформувати легітимну владу й притягнути стару владу до відповідальності. На мій погляд, треба використовувати обидва шляхи.

Таке враження, що влада в Києві лежить на вулиці, та ніхто не хоче її підбирати…

Варто почати процес створення громадської виборчої комісії, оголосити добровільну реєстрацію виборців. Потрібний процес паралельного структурування влади на столичному рівні. Якщо ця ідея буде сприйнята суспільством, то це стане початком процесу моделювання нової державності, нової політичної якості.

ПАВЛО ЖЕБРІВСЬКИЙ, голова партії «Українська платформа «Собор»:

— Те, що відбувається в Україні — це продовження узурпації влади. Громадськість Києва мусить визначити, яким має бути київський мер. Той, хто відповідатиме конкретним критеріям, той і повинен стати єдиним кандидатом. І не від трьох опозиційних сил, а від громади Києва.

Ми повинні формувати новий рух, який сформулював би майбутній порядок денний України. Середовище моральних авторитетів має визначити параметри. Середовище інтелектуалів має визначити правила, критерії, стратегію. Ті, хто відповідає цим критеріям та поділяє цю стратегію, повинні гуртуватися та рухатися вперед.

Велика акція в Києві буде можливою та виправданою тоді, коли затверджений великий план дій. От тоді люди не будуть розчаровуватися. Людина, яка повертається з мітингу, має нести з собою чітке розуміння того, що вона робитиме завтра.

Сподіватися відсторонити владу без прямого суспільного тиску — марна справа. Відсотків вона не боїться, вона їх малює. Або взагалі скасовує вибори, як це трапилося в столиці. Водночас, за такої політики і оттакої влади, жодне зростання неможливе в принципі. Ніякого розвитку з такими апетитами можновладців не буває. Аби без ризиків для країни видалити цю хворобу, якою є нинішня влада, дії громади мають бути надзвичайно мудрими, тобто відповідальними і рішучими водночас.

ЄВГЕН ЗОЛОТАРЬОВ, ГО «Школа відповідальної політики»:

— Варто сконцентруватися на творенні суб’єкту, що демонстрував би нову політичну якість, виявився здатним відповідати на сучасні виклики. Відповідальні громадяни не повинні використовувати істеричну риторику. Ця риторика вже нікого не мобілізує, вона демотивує. Треба зробити все від нас залежне, або змінити достатньо поширену хибну думку, що чинити опір режиму немає сенсу.

Можливо, слід організовувати невеликі акції, які б досягали поставленої мети. Відповідно, заявлені цілі не мають бути захмарними або надто романтичними. Давайте чітко окреслювати цілі. Давайте складати чіткі плани їх досягнення.

На часі — творення паралельних суб’єктів, які б частково перебирали на себе самоврядні функції. Легітимність цих структур зростатиме, якщо таку ініціативу підтримає велика кількість громадян, а їхня діяльність буде успішною. Давайте готуватися до захисту своїх прав вже сьогодні. Давайте спробуємо розраховувати на власні сили.

Починати визволення України варто з Києва. Гідність киян — запорука успіху.

Ігор ЛУЦЕНКО, громадська ініціатива «Дамо раду Києву!»:

— Треба створювати в Києві реальне самоврядування. Потрібні дієві масові заходи задля мобілізації киян. Маємо показати, що у столиці багато тих, хто прагне реального самоврядування, вимагає виборів мера та Київради. Київ є від чого захищати і є кому захищати.

Партії потребують підтримки громадськості. Питання в тому, аби поєднати ці зусилля. Громадськість має висунути певні вимоги опозиції. Треба вимагати від опозиції внутрішніх реформ. Вона має перетворитися на конкурентне середовище, вона має працювати по-іншому.

Громадськість здатна генерувати ініціативи. Психологія в неї така — реагувати на виклики, коли ці виклики виникають. Між громадськістю та політиками не вироблено нормального механізму взаємодії, немає діалогу. Питання не в тому аби створити чергову політичну силу, загнавши туди скопом всі громадські організації. На часі створення спільної ради, яка об’єднає всі здорові сили та матиме безпосередній зв’язок з громадськістю.

Олександр ПАЛІЙ, політолог:

— Киян намагаються остаточно позбавити самоврядування, всупереч конституційний нормі, відповідно до якої вся влада в Україні належить народу. І це відбувається в місті, яке має тисячолітню історію вічевої традиції й 340-річну історію Магдебурзького права. Наші предки вміли ставити чиновників на місце.

Насправді ми є свідками початку наступу тиранії, тому що тиранія — це одноосібне правління, що спирається не на традиції і закон, а на застосування насильства до народу. Так, насильство поки ще є епізодичним, проте наявність політичних в’язнів та застосування політичних переслідувань є очевидними. Треба називати речі своїми іменами, щоби знайти вірний шлях протидії.

У Конституції визначено термін повноважень мера, але немає заборони обирати його на Майдані.

Владі є чого боятися. У 2004 році в Януковича була достатньо серйозна соціальна підтримка. Нині вона є набагато слабшою.

Є відоме прислів’я — «Козак на пічі — ворог Січі». Влада боїться небайдужості. Позапарламентські сили мають допомогти громаді пробудитися.

Мирослав ПОПОВИЧ, громадський діяч:

— Україні сьогодні загрожує диктатура однопартійної системи, що підгодовується союзом бюрократії та великого капіталу. Найкращий спосіб зірвати плани влади — перемогти в Києві. Справді, якщо визволимо Київ, то визволимо Україну.

Має з’явитися громадянський союз, який би об’єднав всі здорові громадянські сили. Він мав би створювати територіальні осередки і представництва на підприємствах. Такий союз міг би стати розповсюджувачем конкретних гасел, чітких вказівок. Він повинен висувати гасла, зрозумілі всім, гасла, що знаходитимуть відгук в серцях.

Є три постулати, на які треба спиратися. Перший — незалежність держави, обстоювання національного інтересу. Але не варто розуміти патріотизм виключно як захист України для українців. Покійний професор Омелян Грицак говорив про те, що він би охоче підтримав таке гасло, якби під словом «українці» розумілася політична нація. Другий — свобода та демократія. Третій — економічні реформи. Ці постулати мають об’єднувати.

Якби на цих засадах в Києві був б заснований міський союз, який ставив за мету організацію демократичних виборів, то це було б, на мій погляд, дорогою до перемоги.

Тарас СТЕЦЬКІВ, польовий командир Майдану:

— Влада вирішила не йти на жодні компроміси — це очевидно. Виборів в Києві вона не призначатиме, бо налаштована на антиконституційний референдум. Якщо будемо очікувати, що до нас будуть ставитися, спираючись на закон, то ми вже програли.

Хочемо серйозно змінити ситуацію? Треба наважитися й почати підготовку до серйозної акції. Вона буде успішною, якщо заклик виходитиме від людей, які мають в Києві належну репутацію. Треба взяти на себе відповідальність й спробувати завести киян на реальний спротив, на змістовну акцію з конкретними гаслами.

Кияни мають взяти справу свого міста та своєї держави у власні руки. Прапором цілої кампанії має стати гасло «Визволимо Київ — визволимо Україну!». На киян покладена особлива місія. Якщо вони зможуть завести столицю, регіони отримають надпотужний сигнал.

Під час заходу мають бути сформульовані вимоги та обрані уповноважені представники, які візьмуться за керівництво цим організованим опором. Якщо не буде організованого опору, то буде неорганізований бунт. Майбутня акція покликана стати початком великої дороги. Це — ключ, який відкриє ворота до перемоги.

Вікторія СЮМАР, Інститут масової інформації:

— В Україні не працює система правил, домовленостей і процедур. Владу лякають демократія та публічність. Вона уникає київських виборів, бо відверто боїться поразки. Натомість ці страхи полегшують справу тих, хто реально готовий з владою боротися.

Влада заглиблюється у порушення принципів демократії, проте не наражається на серйозний спротив. Що робити? Треба формувати рухи, що спиратимуться на реальну суспільну підтримку. Необхідно створювати інституції, які передбачали б наявність соціальних ліфтів, аби люди відчули, що можуть реалізувати свій потенціал. Сьогодні потенційно активні громадяни повністю ізольовані від процесу ухвалення рішень. Треба залучати до нового руху якомога більшу кількість людей, здатних і готових реалізуватися. Тоді буде довіра. Тому що ледь не головна наша сьогоднішня біда — криза довіри.

Володимир ФІЛЕНКО, польовий командир Майдану:

— Якщо шукати рецепт перемоги, його треба шукати в ідеї, у щирості та довірі. Що робить народ, коли регулярному війську бракує потуги? Він формує ополчення. Я закликаю саме до цього, до формування народного ополчення. Частину роботи «реєстрової» опозиції ініціативні громадяни можуть взяти на себе.

Без нових людей, без нових облич політику нової якості ми не сформуємо. Запит, бодай і відкладений, на нову силу існує. Ця сила мала б уособлювати сплав молодості й досвіду, поєднувати політичну й громадську складові. Потрібна сила, яка боролося б не за владу, а за зміни в державі.

Час вимагає пошуку нових форм комунікації. Маємо збиватися до купи, триматися одне одного, бо загрози є дуже серйозними. Точка дотику існує, нас повинно об’єднати гасло «Звільнимо Київ — звільнимо Україну!». Місія киян —слугувати взірцем. Якщо вдасться відновити в столиці справжнє самоврядування, якщо кияни зроблять це, не покладаючись на політиків, формуючи альтернативні, громадські самоврядні структури, то означатиме великий успіх. З’явиться надія, заявиться гідний приклад для цілої України.