14 травня 2015

Культура заважає жити?

2012-06-20 23:52:00. Суспільство.
Автор — Александр КРАВЧЕНКО

Громадським транспортом я користуюсь постійно. Якщо їду маршруткою з кінцевої до кінцевої, то часто даю собі можливість поспати додаткові двадцять-тридцять хвилин. Зрозуміло, сидячі. При цьому я не маю змогу поступитись місцем, хіба що мене розштовхають - тоді, звісно, я встану. В метро я не сиджу майже ніколи.

Не в останню чергу через те, що я дуже лінивий - мені простіше не сідати і не вставати, коли треба буде комусь звільнити місце. Так постою, почитаю. І одного разу в метро мені стало вкрай соромно за своїх співвітчизників. За тих, що часто вважають себе пупом землі, вищими істотами, надлюдьми. Лише через те, що вони — білі.

Я стояв у вагоні метро, читав книгу. Було кілька вільних місць, але я не хотів сідати. Чому - вже пояснив вище. Через пару зупинок у вагон зайшло пасажирів десять, може дванадцять. Серед них - охайно вдягнений негр середніх років в окулярах, котрий спритно зайняв вільне місце. Правда, слід відзначити, він не відштовхував нікого, і не зайняв місце людини похилого віку.

На наступній зупинці в вагон метро зайшла вагітна дівчина. Років десь 25, точніше не знаю. Вагітність була дуже помітною. Не перший тиждень і навіть не третій місяць. Вільних місць для сидіння не було, кілька людей стояли, я серед них. В радіусі п”яти метрів від дівчини сиділи чоловік п”ять - сім молодих хлопців. Сиділи й молоді жінки. Вони всі просто сиділи й дивились на дівчину. Я не встиг підійти до найближчого хлопця і попросити його встати. Своє місце дівчині запропонував той самий виходець з Чорного Континенту. Він зробив це дуже ввічливо, українською мовою, котра змусила пошкодувати, що не він - прем”єр-міністр нашої країни. Із посмішкою, по-справжньому.

А ті лобуряки й далі жували свої діроли чи орбіти, і їм було аж ніяк не соромно. Бож вони білі. Хоч і бидло.