6

Країна дешевих повій

Якщо спитати пересічного мешканця Євросоюзу про Україну, більшість навіть не знатиме, що ця держава знаходиться десь поряд, — мені доводилося чути, що це, напевно, одна з країн Африки… У кращому випадку в когось спливуть асоціації Чорнобиль — «Динамо» — Шевченко — Тимошенко. І все. А колись на якихось міжнародних зборах мені довелося почути, що Україну називають «диким Сходом» (аналогічно до давноминулого «дикого Заходу» в Америці).

Представники ситої Європи цілком серйозно вважають, що ми тут живемо, як у кам’яну добу — і в чомусь мають рацію. Адже насправді жахливо, коли на початку ХХІ століття в багатьох селах нема газу та водогону і люди готують їсти на дровах, розтоплюючи пічку з четвертої ранку…

Не так давно завершилося дослідження, що тривало у 12 країнах протягом останніх десяти років з метою визначити імідж України в очах тамтешніх мешканців. Наша держава виступила там як маловідома та невпливова країна. Все, що нині чує закордон про нас, — це політичні війни, корупція, бійки між депутатами та п’яні дебоші українських делегацій у міжнародних аеропортах. Саме тому нас досі вважають дикою країною. Чому нас бачать такими й чи можна щось змінити?

Колись я спілкувалася на цю тему з політтехнологом Денисом Богушем. Намагалася довідатись, чому імідж України з роками лише погіршується. «А як ще може бути, коли перші особи держави не соромляться робити речі, за які в Європі їх би змусили піти у відставку? — почула у відповідь. — Скажімо, з року в рік Україна відзначається величезною кількістю бійок у Верховній Раді, інформація про які поширюється у міжнародних ЗМІ. Відтак у багатьох Україна асоціюється як дика країна з дикими депутатами».

Різко погіршилося ставлення до нас за останній рік. Це пов’язано з тим, що очікування Європи щодо запровадження засад демократії в Україні не виправдалися. На це вплинули численні факти корупції у судовій системі, нечесні вибори різного рівня, відсутність реформ в економіці тощо. Наслідком цього стало різке скорочення інвестицій в Україну. На жаль, сьогодні можна констатувати лише стійку недовіру до нас із боку іноземного політикуму та бізнесу.

Загалом міжнародний імідж країни залежить від трьох основних показників: рівня інвестицій, туристичних потоків, що в’їжджають, і міграції. За всіма цими показниками ситуація у нас майже катастрофічна. Інвестиції постійно зменшуються (особливо після ухвалення Податкового кодексу, який став колом в горлі дуже багатьом підприємцям). Потоки туристів не збільшуються — український сервіс (погані дороги, відсутність інфраструктури, хамське ставлення персоналу) відлякує навіть тих, хто шукає екстрим-тури. Побувавши в Україні раз, іноземці не хочуть повертатися вдруге.

Щодо міграції, то, за даними Всесвітнього банку реконструкції та розвитку, майже 6,5 млн громадян України, які володіють іноземною мовою та мають одну чи дві вищі освіти, працюють не в Україні. І більшість — не з власної волі. Просто держава чомусь не оцінила, не забезпечила, не втримала…

«Мій німецький колега, політтехнолог Томас Ахеліс, який кілька разів був в Україні, каже, що ми самі винні у формуванні такого ставлення, — каже Денис Богуш. — Європа вважає нас гіршими, ніж ми є насправді. Чому? Маючи прекрасні рекреаційні зони, багату культуру, наукові досягнення, ми не вміємо про це розповісти.

Наприклад, в Європі нічого не відомо про Україну як про космічну державу. Між тим, більшість країн ЄС навіть мріяти не можуть про розвиток космічних технологій чи літакобудування. Натомість при опитуваннях з’ясовується, що європейці навіть не знають, де розташована Україна, асоціюючи її ледве не з країнами Африки. У кращому випадку про Україну знають як про країну, що пережила Чорнобильську катастрофу».

Як казав один із наших президентів, «маємо те, що маємо». На сьогодні склалася така думка про Україну: це маловідома та невпливова держава, яка страждає від кризи, політичної нестабільності, неефективності влади й корупції. А ще Україна відома як країна гарних жінок і дешевих повій. Сумно…

Чому ж ми нічого не робимо? Відповідь одна: нікому це не треба. В багатьох державах існують цілі інститути, які працюють над створенням позитивного образу. У нас, якщо такі проекти і з’являються, вони є або невдалими, або короткочасними. Оскільки негативний образ України складався роками, то знадобиться стільки ж для його зміни.

Зараз Україна має чудову нагоду показати себе світу, піднятися в очах іноземців. Йдеться про Євро-2012. Але замість цього ми знову «світимося» негативними фактами про неготовність та зрив графіку. Там не готові, там не встигли, там забули…

Іноземні політтехнологи дають таку пораду: для відновлення репутації ми маємо інформувати світову громадськість про свої досягнення, скажімо, у космічних розробках, у виробництві штучних алмазів, у розвитку нанотехнологій. Ми маємо довести, що є сильною країною. Ми маємо довести, що є країною.

Марина ФРОСТ