2

Китайський синдром регіоналів: влада наділить українську землю собі і китайцям

На його думку, прийнятий Верховною Радою закон про створення земельного банку та ініціатива прем’єр-міністра України Миколи Азарова про відкриття в Україні китайських шкіл не є збігом…

«Влада активно готується до великих китайськх інвестицій, які для України в перспективі можуть мати непрості наслідки», – вважає В.Мельничук.

«Не секрет, що Китай особливо зацікавлений в напрямку сільського господарства. Інтерес Китаю до нашого сільського господарства зумовлений зацікавленістю в стабільних поставках харчових продуктів на китайський ринок, обсяг імпорту яких з України протягом останніх десяти років зростав величезним темпом – по 25 % на рік», – зазначає експерт.
Він наголошує, що Китай дуже зацікавлений і в придбанні української землі. Але, на думку експертів, він хоче це робити через купівлю землі у великих українських агрохолдингів, які мають у банку землі не менше 200 тисяч гектарів.

Китайська економічна експансія має дві складові – торгівельну та кредитно-інвестиційну. Торгівельна позначена швидким зростанням експорту товарів з Китаю та формуванням величезного позитивного сальдо в торгівлі з Україною.

«Скажімо, якщо до 2000-го року експорт з України був у п’ять разів більший, ніж з Китаю в Україну, то сьогодні ситуація зовсім інша. Експорт Китаю в Україну в 3 рази більший, ніж з України в Китай. До того ж, 76% нашого експорту – руда. Ми стаємо сировинним придатком та ринком збуту промпродукції для Китаю», – наголошує він.

В. Мельничук нагадує, що за 2005-2011 роки в Україні було продано китайських товарів на 28 млрд. дол. (і це без контрабанди!), а в Піднебесну наша країна експортувала тільки 7 млрд. дол. «Тож баланс на користь Китаю – майже 20 млрд. доларів. А це значить, що Україні десь потрібно було знайти цих 20 млрд. валютних ресурсів. А де їх брати? І тут «на допомогу» приходить друга китайська складова – кредити та інвестиції».

«Китай активно пропонує свої кредити та інвестиції, але їхня відмінність від західних інвестицій чи кредитів у тому, що, по-перше, вони є державними, тобто від імені китайської держави, а по-друге – надаються виключно під гарантії тої держави, якій надається кредит», – наголошує експерт.

І сьогоднішня влада вже зробила перші кроки, які й будуть гарантіями для Китаю для інвестицій у наше сільське господарство. «Нагадаю, що 28 червня цього року Міністерство АПК та Експортно-імпортний банк Китаю підписали меморандум про співпрацю, який дає можливість Україні залучити 3 млрд. доларів на реалізацію проектів у агросекторі. А 13 липня 2012 Мінпаливенерго та Держбанк розвитку Китаю підписали протокол на залучення кредиту з боку України на суму 3,5 млрд. доларів», – каже есперт.

Укладання цих угод стало можливим після внесення змін до українського законодавства, яке дозволило уряду надавати гарантії під іноземні кредити. В Україні вже була практика надання гарантій за кредитами різного роду. Але у 1997 році її скасували, бо розплачувалися за них не ті, хто їх отримував, а на 90% державний бюджет України, тобто ми з вами. Схоже, зараз нас знову очікує так ж ситуація.

«Ба гірше, бо логіка інвестицій Китаю веде до «завоювання» території не лише в економічному, а й в демографічному сенсі. Тому що Китай часто вимагає аби персонал, задіяний в їхніх проектах, завозився саме з Китаю. До того ж, експансія китайського капіталу, як свідчить практика пострадянських країн та країн Африки, часто сприяє консервації наявних там корупційних схем. І тому китайські інвестиції можуть бути корисними Україні лише у випадку, якщо умови їх залучення будуть жорстко відповідати національним інтересам української, а не іншої держави» – переконаний В.Мельничук.