6

План "В" чи життя під охороною? Януковичу не позаздриш...

Поганий і ще гірший

Це майже Шекспірівське питання, вочевидь зараз не дає спокою Президенту. Що він вирішить відомо лише Господу. А ми давайте пофантазуємо. Зрештою це те, чим ми можемо зайнятися зараз будучи на холодному Майдані і "гортаючи" смартфон, чи сидячи в теплому офісі перед монітором комп’ютера.

Отож… Віктор Федорович, маючи всі козирі на руках, здається примудрився загнати себе у глухий кут. Звідки є два виходи: поганий і ще гірший. Поганий – це коли Янукович летить (до речі, вже завтра вранці, 28 листопада) до Вільнюса, довго торгується і під гарантії особистої безпеки та круглої суми допомоги ставить автограф під Угодою про асоціацією з ЄС. У цьому випадку президент Росії Володимир Путін буде м’яко кажучи не в гуморі. І я б на місці нашого гаранта добре подумав би, чи варто летіти в Україну через територію Росії. Місце там не фартове для тих, на кого сердиться Путін. Згадайте хоча б покійного президента Польщі Качинського, чий літак розбився під Смоленськом.

Росія жартувати і гратись точно не збирається. Це вже можна було зрозуміти з останніх заяв російської влади. Яка замість того, щоб підтримати Януковича у важку хвилину навпаки "затягує гайки", спростовуючи мантри Азарова про дешевий газ та нагадуючи про мільярдні борги за блакитне паливо. Ніякої дипломатії і толерантності. І тут хотів би зробити ліричний відступ.

Стосунки між Росією і Україною чимось нагадують різновиди стосунків між чоловіком і жінкою. В якийсь період Україна для Росії була в статусі улюбленої коханки. Їй дарували подарунки, пробачали "шалості" і час від часу пестили. Зазвичай тоді, коли хотіли… Ну, ті кому 18+ зрозуміють. Навіть тодішній президент Росії Борис Єльцин казав: "Проснулся утром – подумай, что ты зделал для Украины". Але президент змінився і змінились відносини. До України почали ставитись все частіше, як до повії: гроші і подарунки виключно в обмін на секс. Згідно тарифу. Та й це тривало не довго. Дедалі частіше північний сусід почав ставитись до України як до ...ляді (вибачте за натяк на нецензурну лексику): нас намагаються "мати". Так як хочуть, коли хочуть, і скільки хочуть. А ми ще й маємо за це дякувати та платити. Думаю Віктор Федорович це теж розуміє, і його донбаське виховання протестує проти такого принизливого ставлення. Принаймі дуже на це сподіваюсь.

Але повернемось до наших фантазій. Поставивши підпис, Віктору Федоровичу доведеться дбати про власну охорону і безпеку. Як показує історична практика, ті хто дуже сердять російського лідера, мають схильність потрапляти у всілякі халепи. Я ні на що не натякаю. Боже збав! Живіть Віктору Федоровичу довго і щасливо виключно в геополітичних інтересах України. Але береженого, як кажуть мудррі люди, Бог береже.

Є ще гірший сценарій – не підписати Угоду. І тоді матінка Європа дасть гроші, але не уряду України, а неурядовим організаціям та українській опозиції. Так, щоб 2015 рік не видався українському Президенту надто солодким. І навряд чи в цій історії можна буде чекати захисту від Росії. Пам'ятаєте історію про чоловічо-жіночі стосунки? Як ви думаєте, що робитиме Росія з Україною, яка так довго "не давала" і змушувала нервувати то через Помаранчевий, то через Європейський Майдани. Саме так… з особливим збоченням і цинізмом. Наприклад, у вигляді прем'єр-міністра Віктора Медведчука. Ви не хочете? А хто вже тоді нас питати буде, коли опинимось під контролем Володимира Володимировича. Пробачте, але чомусь не хочеться далі "мріяти" на цю тему. Навіщо псувати собі і гаранту, й без того неспокійний сон. Додам лише, що й у цьому випадку доведеться добре дбати про свою безпеку і охорону. Тільки відразу з двох боків: й з боку ображеного сусіда, й зі сторонни власного народу.

От і виходить: що б не зробив Віктор Янукович – легше йому від цього не стане. Просто маленький штрих: у той час, коли у Вільнюсі Янукович думатиме "бути чи не бути", у Києві на нього тиснутиме Майдан. Натовп, який вимагатиме підписаного документу чи пояснень. Чомусь мені думається, що по ці пояснення, він може прийти прямо в Бориспіль до трапу президентського літака.

Можна звістно його, цей натовп, розігнати, але то вже інша, ще більш сумна історія.

Відчути себе президентом

Вчора мав випадкову нагоду відчути, як це жити під охороною. На рівненському Євромайдані зустрів одного з керівників акції - Віталія Примака. Геть змерзлий, але ще з веселими очима він попросив підвезти додому: перевдягнутись і перевзутись. Від'їжджаючи від майдану Незалежності у  дзеркало заднього виду побачив сріблясту "Шкоду", яка від'їхала за нами. Чи то перші зародки революційної параної чи просто інтуїція зафіксували цю маленьку дрібницю. І ця дрібниця знову з'явилась, біля двору будинку, де живе Примак.

Кого "вели" - мене чи активіста Майдану, не берусь судити. Але ця ж "Шкода" була біля АЗС "ОККО" на Київській, де купував каву. І в Новому Дворі, де зустрічався з коллегою. Вона навіть супроводжувала до мого дому в передмісті Рівного. При цьому водій сріблястої автівки демонстрував напрочуд схожий темп їзди. Коли вже за містом, я розігнався до 90 км/год, "Шкода" не відставала. Але й не квапилась обганяти, коли я скинув швидкість до 60 км/год.

Так ми й їхали до самісінької вулиці, на якій я живу. От тільки шкода, що той водій не розчистив номерний знак від налиплого мокрого і брудного снігу. Хотів знайти і подякувати за нічний супровід та охорону. Я сприймаю це саме, як охорону. Це не могло бути зовнішнє спостереження (у народі просто "слєжка") інакше варто було б пригадати фільм "Сімнадцять миттєвостей весни". Пам'ятаєте момент, коли начальник розвідки Шелєнберг дзвонить шефу таємної поліції Мюлєру, поскаржитись на підлегллих, які слідкували за Штірліцем. Там є хороша цитата Мюлера: "І що, Штірліц їх помітив? Голови повідкручую. Геть працювати розучились, паршивці...". Але ж це не наш випадок, я так думаю...

Спитаєте: до чого тут Президент? А все просто, будь-яка охорона, це наче мій нічний супровід, який все бачить, чує і пише. Ти наче на волі, але розумієш, що хтось заглядає тобі через плече. Зізнаюсь – не надто приємне відчуття. І це для мене, простого журналіста, який розуміє, що таке інформація та й секретів особливих не має. Специфіка професії: всі секрети лягають в статті.

Зовсім інша справа політик, Президент однієї з найбільших країн Європи. У якого більшість життя - суцільна державна таємниця. Шкода мені вас Вікторе Федоровичу, по-людські шкода. А хто винен? Моя мама, у таких випадках каже: дивіться в дзеркало. Не нервуйте і не грайте більше в шахи. Це не ваша гра.

Краще добре виспіться, бо попереду у вас два непрості дні та дальня дорога у план "В". Тобто у Вільнюс, якщо ви ще не зрозуміли. Удачі вам, а народ тут за вас триматиме кулачки і тільки від вас залежить, чи ці кулачки розіжмуться.

Добраніч і доброї дороги.

Олексій КРИВОШЕЄВ,

"ВСЕ"