5

Освіта vs. Покликання, або «Що ж його пхати, як воно не пхається?»

Результати опитування серед студентів-ІТшників показали, що лише трохи менше третини з них вважають інформатику своїм покликанням. Так, всього-на-всього 31% майбутніх комп’ютерщиків основною причиною вибору свої вищої освіти назвали власний інтерес та зацікавленість у предметі.

Натомість, реалізувати себе у цій сфері прагне майже 74% опитаних, адже комп’ютерні спеціальності є одним із найпопулярніших напрямів на сучасному ринку працевлаштування і, крім того, ця галузь дає перспективи багато заробляти та робити кар’єру.

Інші 43% - тобто ті, хто прагне стати ІТ-фахівцями, але не вважає це своїм покликанням – при вступі до вишу мотивувались або бажанням знайти призначення аналітичному складу розуму, або відсутністю можливостей пов’язати своє життя з професією свого покликання (або і тим, і тим одразу).

А чим керувались студенти-ІТшники, які не вважають інформаційні технології своїм покликанням та не мають чітких планів реалізовувати себе в обраній спеціальності? Адже таких виявилось немало - 26% .

Три четверті з них ще до вступу в університет визначились з власним призначенням (як правило, це хист до різноманітної творчості у сферах мистецтва). Вони пішли отримувати комп’ютерну освіту, щоб забезпечити собі можливість влаштуватись на роботу у разі, якщо не вдасться себе реалізувати у сфері своєї мрії.

Інша чверть – це ті, хто вибрали свою спеціальність випадково, адже треба було кудись поступити. Більшість з них мали досить слабкі уявлення про особливості своєї майбутньої професії. Вони не виключають свою майбутню роботу в ІТ-сфері, але особливо і не прагнуть цього. Мотивацією вибору фаху для таких студентів слугували визнана престижність комп’ютерної освіти та широкий профіль самореалізації з дипломом спеціаліста ІТ.

Отже, таким чином Україна може розраховувати лише на третину свого потенціалу інформаційної сфери. Всі інші здобувають комп’ютерну освіту не за покликанням, а тому, не зважаючи на їх власні плани щодо свого майбутнього життя, вони не є гарантом могутності нашої країни в галузі ІТ.

З іншого боку, ті, хто не має змоги реалізовувати своє призначення через неспроможність бажаної спеціальності забезпечити певний соціальний рівень життя, заслуговують на своє виправдання. Так, через існуючий стан речей країна втрачає природжених вчителів і дитячих вихователів, медсестер і науковців, художників і поетів, а також багатьох інших. Ненавмисно згадується доля Холдена Колфілда з роману «Ловець у житі». Він вбачив покликання у тому, щоб рятувати маленьких дітей, які граються у полі біля прірви та можуть випадково впасти. Але такої професії не існує, і на життя цим не заробиш.

Проте, тим, хто здобуває освіту за своїм призначенням, залишається тільки по-доброму позаздрити та підтримати їх на їхньому шляху, адже вони є інформаційним майбутнім нашої держави.

Валентина ДОНЧЕНКО