3

Анатолій ГРИЦЕНКО: Ця влада поводиться так, що ніхто не може гарантувати, що завтра його не посадять за ґрати

1937-й... Із кожним арештом представника діючого політикуму або з новиною про страждання вже затриманих суспільство буде згадувати цей рік. Згадувати навіть попри те, що живих свідків репресій 37-го майже не лишилося. Це вже не має значення. 1937-й для сучасної України — це втілення абсолютного, неконтрольованого, майже тваринного жаху. І саме цей жах призводить до того, що з країни сьогодні хоче поїхати мало не кожен п’ятий. А поїдуть у першу чергу хто? Найуспішніші. І це тотальне розчарування в Україні — реальність. Сумна реальність, якщо зважати на те, що менш ніж за три місяці нам святкувати 20-ту річницю незалежності. Де вихід? У чому причина такого масового розчарування? Чим закінчаться справи Тимошенко, Луценка, Кучми? На ці та інші питання спеціально для NovaUkraina.org відповів один із лідерів сучасної опозиції, екс-міністр оборони, який працював у Кабмінах і нинішнього президента Віктора Януковича, і лідера опозиції Юлії Тимошенко, і Юрія Єханурова та який 2006 р. очолював передвиборчий список «Нашої України».

— Анатолію Степановичу, хотілося би почати нашу розмову з прогнозів. Останнім часом не один експерт встиг намалювати апокаліптичний сценарій суспільних протестів, які можуть струснути країну вже на початку осені. Проте останній «День гніву», м’яко кажучи, не виправдав сподівань його організаторів. Як ви вважаєте, чи взагалі ймовірно, що стануться події, аналогічні минулорічному «податковому майдану»?

— Попри ті проблеми, які створює влада кожного дня для громадян, немає готовності в суспільстві до активних протестних дій. Протест поки що обмежується кухнею, згадуванням влади незлим тихим словом, тобто пасивним протестом… Особисто ми займали принципову позицію — жодних проплачених акцій. Приходять люди, які щиро хочуть взяти участь. І їх приходить стільки, скільки приходить.

На роковини «харківських угод» прийшло близько 4 тис. людей. Немає такого відчуття, що завтра вийдуть на Майдан 200, 300 чи 500 тис. З одного боку, ще не всіх дістало, з іншого — високий рівень розчарування після провалу післямайданної команди.

Третя причина — це, очевидно, страх. Влада всіляко намагається локалізувати акції протесту, застосовує до того суди, приймає рішення про заборону. Тих, хто не виконує рішення, притягує до адміністративної та іншої відповідальності.

Страх можна побороти, або коли задінуть за живе, або коли буде відчуття ліктя. Зараз виборів немає, як у 2004 р. Літо, відпустки. Не думаю, що до жовтня принаймні станеться ситуація, коли на вулицю вийдуть десятки тисяч.

— Скільки шансів ви ще даєте владі? Чи здатна вона переорієнтуватись?

— У мене вже немає ніяких ілюзій. Найбільш сприятливий період після виборів — коли був кредит довіри (48% голосів) і кредит страху у чиновників, що прийшов новий президент і змусить їх попрацювати, — цей період був бездарно втрачений.

— Чому?

— Янукович не прийшов на цю посаду підготовленим до роботи. За три місяці він не вніс до Верховної Ради жодного законопроекту. Перші 100 днів — це не просто символ, це той період, коли потрібно започаткувати рішучі, швидкі зміни — якщо ти готовий їх здійснити.

— І що, навіть якби в ці 100 днів був запропонований список у 18 реформ, вони б не були сприйняті з таким сарказмом?

— 18 чи 24 реформи, як Янукович каже, розпочинати абсолютно безглуздо. Жодному президентові чи прем’єру іншої держави то не вдавалося. Якщо ми справді говоримо про системні, серйозні зміни. Дай Боже успішно провести за п’ять років дві чи три системні реформи.
Наприклад, кардинальна реформа у енергозбереженні і реформа житлово-комунального господарства і соціальної сфери. Коли розпочинають 21 реформу — вони завершуються лише деклараціями. Жодна реформа йому не вдалася і вже не вдасться. Тому що включається психологічний фактор — рейтинг упав у два рази і психологічно тисне на президента. Він уже боїться наступних виборів. Боїться прийняття жорстких рішень. Це означає, що він ще трохи потягне в часі, а потім скотиться до традиційного виборчого популізму.

— Що треба зробити опозиції, яка втрачає рейтинг?

— Хто вам це сказав?

— Про це свідчать соціологічні опитування.

— Я не бачу падіння рейтингу опозиційних сил. Якщо ми говоримо про партію «Громадянська позиція», то їй дають більше, ніж вона отримала на виборах. Мені як Анатолію Гриценку дають більше, ніж я отримав на попередніх виборах. Останнє опитування КМІСУ — мав 3,1%, на виборах отримав 1,2%. Опитування по місту Києву показало, що в «Громадянської позиції» — 3,5%, у Гриценка — більше 6%.

— Але у президента Януковича наразі 19%, а у Тимошенко — 16%...

— Президент, який мав 48% і має всю повноту влади, щоб тримати цей рейтинг, — Партія регіонів його бездарно втратила. І далі він збільшуватися не буде. Він може лише точково збільшуватись внаслідок якоїсь екстраординарної дії. От почав Кучму тягати у прокуратуру — виросте. Відставить половину уряду, зробить вигляд, що він добрий цар, звільняє поганих бояр, — може, на пару відсотків виросте, потім знову упаде.

— А коли може статись відставка уряду?

— Не має значення, тому що в системі влади Януковича уряд не має значення. У його системі влади відповідає за все він. Буде Азаров звільнений у червні чи жовтні — не має значення.

— А як ви вважаєте?

— Не знаю. Це повноваження Януковича. Я думаю, що Азаров ще не весь негатив на себе забрав, ще є невикористаний потенціал. Ще впровадити дурнувату пенсійну реформу, ще якісь зміни до податкового законодавства, ще якісь непотрібні для країни дії — а потім у відставку.

— І коли врешті-решт станеться об’єднання опозиції?

— Я й далі робитиму все, щоб як мінімум координувати дії всіх опозиційних сил, а як максимум — виходити на об’єднавчий процес. Я думаю, що наступним поштовхом буде внесення і прийняття законопроекту про вибори до Верховної Ради. І якщо там з’явиться справді прохідний бар’єр 5%, буде заборонено блоки — це буде поштовхом для всіх політичних сил, які мають рейтинг від 1% до 5%, до об’єднання. Я на це сподіваюся.

— А якщо гіпотетично уявити, що хтось, крім Тимошенко, зможе об’єднати опозицію…

— Зараз не хочу навіть відповідати на персоніфіковані питання. Це не те, що об’єднує. Коли будуть президентські вибори, то з табору опозиції має бути висунена кандидатура, яка є найсильніша і має найбільше шансів. Хто це буде на той момент — зараз сказати не можу. Ця влада поводиться так, що ніхто не може гарантувати, що завтра його не посадять за ґрати.

— Головна проблема опозиції?

— Проблема зараз не в опозиції, а в тому, що роз’єднане, придушене соціально і розчароване суспільство не дає відчуття готовності до більш серйозних дій. Суспільство проковтує все і мовчить. Бензин дорожчає, тарифи на ЖКГ підняли — воно мовчить. Робочі місця скорочуються — терпить. Підприємців тиснуть, змушують закривати бізнес — вони збираються на акції по 200–300 чоловік, не більше. Треба здолати цю пасивність. Мабуть, владі треба ще наробити помилок, щоб люди зрозуміли, що немає сенсу терпіти.

— Восени може бути хвиля?

— Доживемо — побачимо.

— Які прогнози?

— Я бачу, що Янукович і команда монополізують усі сфери життя. Монополізують кадрові і фінансові потоки на себе, і це вже створює проблему навіть самій команді Януковича. Вони вже бояться його і бачать, що їхній голос не чути — не просто районного депутата, депутата ВР, а голосів людей, які володіють багатомільярдними статками. І концентрація влади в одних руках їх уже турбує стратегічно. Я сподіваюся, що їхня свідомість почне змінюватися і їхня підтримка Януковича вже не буде такою беззастережною.

— Наскільки важливий вплив на сьогоднішню владу в тих олігархів, які бачать своє майбутнє у ЄС, а не у ЗВТ?

— Вони нічого не вирішують, вирішує все Янукович. Якщо ви запитуєте про ЗВТ чи Митний союз — Янукович насамперед не хоче Митного союзу, бо він хоче бути царем України, а не губернатором під царем Російської Федерації.

Але люди, які бачать, як розподіляються матеріально-фінансові потоки, швидше за інших доходять до висновку, що концентрація влади в одних руках — це небезпечно для їхнього бізнесу. Хоча це зовсім не означає, що майбутнє країни покладається на них.

Я просто кажу, що розчароване суспільство зараз більше зосереджене на виживанні і внутрішній пасивний спротив може стати активним лише через певний час. Тим більше що суспільство отримує інформацію з тих джерел, які до нього доходять. А монополізація всіх сфер економіки не залишає осторонь такі важливі сфери, як банки чи ЗМІ. Там так само робиться все, щоб поставити все під контроль. Не через буквальну редакційну політику чи вплив на журналіста, а через вплив на власників.

Не маючи формально «темників», які були у період Кучми — Медведчука — Васильєва, зараз незалежні експерти оцінюють інформаційний простір як спотворений. 90% матеріалів за часом і за місцем — це висвітлення діяльності влади. І лише 10% — це висвітлення діяльності опозиції, і то, як правило, у негативному контексті. Тому люди, які живуть у невеликих містах і селах і отримують інформацію через телевізор, їм важко сформувати свою думку, що відбувається, хто винний і на кого можна покласти надії.

— Чи є кандидати на роль українського Ходорковського?

— Будь-хто може повторити цей шлях. Не обов’язково тюрма — позбавлення бізнесу. Багато бізнесменів середньої і великої ланки уже зараз продають свої статки і обирають для себе шлях жити на кошти в іноземних банках і забути про Україну.

— Прізвища, якщо це не секрет?

— Я з цими людьми не спілкуюсь.

— А ви бачите олігархів, які дійсно зацікавлені в євроінтеграції?

— Я думаю, що такі є. Люди, які співпрацюють із країнами Євросоюзу, у цьому зацікавлені більше, ніж у дешевому російському газі. Вони розуміють переваги європейського ринку з точки зору його обсягу. А ті, хто мав бізнес, пов’язаний із Росією, — ті, скоріше, будуть виступати за Митний союз.

— Коли закінчаться справи Тимошенко і Луценка? Чи може бути покарання обмежене умовним терміном чи можуть піти на інше?

— Те, що ми бачимо зараз із Луценком, — це виклик перед суспільством і знущання над людиною. Луценко не є соціально небезпечним, щоб його закривати за ґрати. А тим більше зараз, коли він уже офіційно ознайомився зі своєю справою і вона привела до суду... Єдине, що мені важко уявити, — що після таких принижень і публічної помсти Янукович доведе ситуацію до того моменту, коли в суді виправдають і вибачаться.

Я бачу, що те, за що притягують Луценка і Тимошенко і погрожують двома, трьома, десятьма роками, — якщо це справедливо, то такі люди, як Стельмах, Єжель, Черновецький, повинні сидіти по кількасот років. Але ж вони сидять у своїх кабінетах, їх ніхто не запрошує до прокуратури і не кидає за ґрати. Це жодним чином не боротьба з корупцією, це не справедливість закону, це абсолютно чітко вибіркове застосування закону з метою переслідування політичних опонентів.

Розмовляв Андре САВАЖ