4

Реквієм

Тисяча чотириста вісімнадцять днів та ночей. Без сну і спокою. Поряд із тривогою, разом із втратою. Випускний бал — двері у доросле життя. Святкове вбрання змінили шинелі. За Батьківщину… Галюцинації у вигляді шматка хліба. Трикутники листів. Звичка чекати. Синьоокі солдатики, чорноброві сестрички. Усвідомлення жорстокого «ніколи». Білоруська Хатинь, український Бабин Яр, Псковське село Краснуха. Вогонь. Біль — наче зашморг, серце — червоний мак, спогади крізь життя. Назавжди. Сльози в подушку, стогони вночі, надія на краще. А згодом — розуміння великої втрати. Час — своїм звичаєм, урочисті промови, тільки сторінка історії. Але звикнути важко, навіть сім десятків років потому… Крізь вічний вогонь — сині очі солдатиків, чорні брови сестричок. Вічне вперед! Ми пам’ятаємо. Намагаємось. Справді. Цей нелегкий для розуміння досвід предків. Війна — нікчемна чорна особа. Життя — безцінний скарб. Пам’ять — справа особиста.

Наталка КЛИКОВА-ВОЛЯНЮК