3

Чому я беру участь в ініціативі «Звільнимо Київ разом!»

Цією ініціативою ми намагаємось боротися з тією політичною доцільністю, яка, на жаль, склалася у нашій державі – якщо хтось не може виграти вибори, цей хтось їх просто не проводить. Села у нас мають сільські ради, кожен може звернутись до свого сусіда, депутата сільради, і вирішити якісь питання, що стосуються вивозу сміття абощо. А Київ, як виявляється, таких розкошів не має – до депутатів не достукатись.

Депутати Київради є дуже відірваними від народу, звернутися для вирішення якогось питання рядовому громадянину фактично нереально. Самоврядування в Києві зараз повністю ліквідоване. Мене часто дивує, що у людей настільки велике розчарування в політиці, що вони сприймають це як належне: ну нема і нема. Наприклад, в підвалі одного з сусідніх будинків відкрили кафе. На моє запитання, як таке сталося без дозволу мешканців, мені відповіли: ну, самі знаєте як. Тобто проблема вже є, і вона буквально стукає до нас у двері. Я вважаю, що ми повинні створювати зараз самоврядування самі, з нуля, адже це важливою традицією українського народу.

Запорукою розвитку столиці має стати приватна ініціатива. Якщо влада не хоче перейматися проблемами Києва, ми, кияни, маємо перейматися ними самі. Або самим ставати владою. Багато хто мені каже, що політика – це брудно, навіщо ти цим займаєшся? А я просто не хочу мати владу, якій до простих українців, за великим рахунком, немає діла. Не соромлюся я і того, що буду балотуватися у депутати Київради. Не маю величезних амбіцій, і лише на зазначеному вище ґрунтується і весь мій похід на ці вибори. Хтось повинен виступати від імені людей, бо посадовці у своєму комфортному замкненому світі не бачать інших проблем, крім власних.

Я за те, щоб до влади приходили люди з активу, з громадськості, які дійсно захищали свій дім, двір, вулицю, район. Щоб це були люди, яким довіряють сусіди, яким довіряє громада. Бо зараз ніхто не знає, хто у нас в райдержадміністрації відповідає за який напрямок, тому що всіх призначають, ніхто нікого не обирає. Залежать ці люди, відповідно, не від нас, а від того, хто їх привів і посадив у крісло. Тому в нас в історичному центрі міста зводять височенні новобудови, а на місцях, в спальних районах, нічого не роблять.

Усвідомлюю, що для вирішення поставлених вище проблем потрібна жорстка політична воля. Зараз люди так багато грошей витрачають на те, щоб потрапити в політику, що потім роблять усе, щоб просто їх відбити. Потрібно повністю відійти від закону «гроші вирішують все». Може, це звучить занадто романтично, але я йшов у політику , щоб дійсно змінити державу, і я ще досі вірю в те, що ми можемо це зробити. Шляхом еволюції, шляхом революції свідомості, а не кривавих побоїщ. Хочеться також, щоб люди усвідомили, що вони – є справжнє джерело влади і саме вони її контролюють.

Треба йти до людей, а не чекати, коли вони прийдуть до тебе. Має бути ще більш активна позиція з нашого боку. І ще декілька методів, які ми маємо використовувати – це просвіта і лобіювання нових незіпсованих людей у майбутньому на владні посади, бо інакше ми скоро можемо втратити країну. А я хочу, щоб ми були самоврядною, повноцінною, соборною державою, в якій ми самі вирішували б, як нам краще бути. Бо знаєте, я все ж таки вірю, що політика може бути іншого змісту, може бути справжньою, від щирого серця.

Артем СТЕЛЬМАШОВ