5

Ніч з рівненським "Беркутом" на вильоті: безпритульні, п’яниці та "шмон" у нічному клубі

Звичайні солдати

Увечері четверга, 2 лютого, приїжджаю разом з кількома колегами-журналістами на вулицю Відінську. Тут базується рота міліції особливого призначення "Беркут". Саме з бійцями цього спецпідрозділу маємо патрулювати вулиці цієї ночі.

Для початку, знайомимось з її керівництвом. Командир роти Іван Котяш зустрічає нас у своєму кабінеті. До речі, це найскромніший кабінет з-поміж тих, у яких працюють керівники правоохоронних органів. Звичайний офісний стіл. На стінах невелика бурштинова картина з емблемою спецпідрозділу "Беркут" та грамоти зі спортивних змагань та подяка від митрополита Володимира. У невеликій шафі — спортивні кубки та ікона, поруч з якою лежить кілька стрічок з молитвами.

Поки чекаємо, коли повернеться з патрулювання машина, п’ємо каву зі звичайних "офісних" кружок. Розмовляємо про все: про військове минуле майора Котяша, про сучасну Україну, про нинішню правоохоронну систему. Найбільше засмучує командира "Беркута" розрив поколінь.

— У нас сьогодні, десь всього біля двох відсотків складу (мається на увазі вся міліція — авт.) — це ті, хто прослужив більше двадцяти років. Десь біля п’ятнадцяти — ті, хто прослужив більше п’яти років. Решта — це молодняк, який ще треба вчити працювати, — каже командир РМОП "Беркут" Іван КОТЯШ. — Відбувся якийсь розрив поколінь, немає кому молодь вчити працювати. А серед них всякі трапляються: хтось спокійний і виважений, а когось ще треба вчити життю.

А навчити, як виявилось, майор має чому. За плечима бойовий досвід і роки роботи в правоохоронних органах від простого міліціонера до бійця і командира спецпідрозділів.

До кабінету заходить заступник командира, лейтенант Василь ОЗАРЧУК. Виявляється — повернулась "на базу" група швидкого реагування. Допиваємо каву — і надвір, знайомитись з бійцями, з якими будемо "нести нічну варту".

Старший наряду — Сергій, на вигляд років 35-40. Веселий, постійно посміхається, жартує. Водій — Віталій, спокійний і мовчазний чоловік років до сорока. І наймолодший — Андрій. Йому трохи більше двадцяти, високий, широкоплечий, із серйозним, майже суворим поглядом. Серйозності Андрію, мабуть, додає те, що за кілька днів він має одружуватись.

Прощаємось з командирами, сідаємо в беркутівський УАЗік і вирушаємо патрулювати вулиці.

— Наша робота під час патрулювання вулиць полягає у тому, що ми їздимо (ходимо), якщо хтось підозрілий, або п’яний — зупиняємо, перевіряємо документи. Безхатченків веземо у пункт обігріву, щоб не замерзли на вулиці. Часто викликають на сімейні "розборки", до дебоширів, — пояснює беркутівець Сергій.

Дядя Коля

Перша зупинка — автовокзал. У залі очікувань зустрічаємо "піший" патруль "Беркута". Сергій ставить їм у карточку якусь відмітку. Як виявилось, вночі патрульна машина об’їжджає "маршрути", на яких працюють піші наряди, аби перевірити і проконтролювати роботу колег.

Поки Сергій говорить з колегами, Андрій оглядає залу. Побачивши дідка, за виглядом схожого на безхатченка, починає "бурчати".

— Я його більше не повезу. Вже два рази його забирали, а він знову сюди приходить, — жаліється боєць "Беркута".

Як виявилось, цього дня беркутівці вже двічі відвозили безпритульного до пункту обігріву (надворі вже було -27 — авт.). Але він чомусь все одно повертався на автовокзал.

Поїздивши кілька годин містом і перевіривши маршрути піших патрулів, повертаємось на "базу". Ціль одна — зігрітись.

На цей момент вже не відчуваю ніг, пече обличчя і мене переповнює бажання ковтнути гарячого чаю.

Тепло і чай нас чекало в гуртожитку, де живуть бійці спецпідрозділу. Знаходиться він на третьому поверсі будівлі, де базується "Беркут". Тут є необхідний для життя мінімум: кімнати з ліжками; кімната з ванною, душем і пральною машиною; кухня й імпровізована їдальня. Тут живуть бійці, які приїжджають на чергування з інших районів області.

Заледве допили чай, як затріщала рація. Швидко збираємось і їдемо на Басів Кут. За хвилин десять пошуків знаходимо потрібний будинок.

Хата з хорошим ремонтом всередині. Нас зустрічає молода пара та жінка зі сльозами в очах. З глибини хати чути п’яну лайку. Хильнувши зайвого, буянив чоловік років 55-60-ти. Не заспокоює його навіть поява бійців "Беркута". У рідних з’ясовую, що чоловік раніше працював водієм "маршрутки", але після того, як втратив роботу, почав пити. Дійшло до того, що почав лізти з кулаками до рідних — тому й викликали міліцію.

Вгамувати п’яницю береться Андрій, перед тим уточнивши у рідних, як звати чоловіка.

— Дядя Коля, ну що ви тут шумите, поїхали з нами, — посміхаючись каже хлопець. — Поїхали покатаємось, поговоримо, і все буде нормально.

Дядя Коля "ведеться" на пропозицію беркутівця і виходить з ним надвір. Тут його обурює, що його саджають в "арештантську" частину машини, а не в салон. Але вмовляння Андрія і обіцянка дати закурити, "коли приїдем на місце" таки змушують дядю Колю підкоритись.

У черговій частині УМВС дядя Коля, поки його оформлюють, постійно чіпляється до когось з беркутівців, яких тут вже з півтора десятка. Його постійно заспокоює Андрій.

Шмон у "Лагуні"

Тут же зустрічаю вже знайомого "опера" Руслана, з яким чергували тиждень тому. Виявляється, на сьогоднішню ніч заплановане "відпрацювання" нічного клубу "Лагуна". Саме цим пояснюється така кількість слідчих різних відділів і бійців "Беркута" у холі чергової частини УМВС.

За кілька хвилин сідаємо по машинах і їдемо на до нічного клубу "Лагуна".

— А що шукатимете? — питаю в беркутівців.

— Ми нічого шукати не будемо, це робота слідчих, ми забезпечуватимемо порядок, — каже міліціонер і після паузи додає. — Сьогодні навряд чи щось там буде. Дуже холодно, всі по домах сидять.

Появу "Беркута" в "Лагуні" всі сприйняли спокійно. Близько трьох десятків панянок танцюють у залі. Чоловіків майже немає, чи то холоду злякались, чи то десь почули, що має налетіти "Беркут" й вирішили позбавити заклад своєї присутності.

Дочекавшись, поки слідчі закінчать перевірку і допишуть протоколи — залишаємо "Лагуну". Ще трохи кружляємо містом, перевіряючи патрулі. Табло на головпоштамті показало 29 градусів морозу.

— Морози зараз, дуже холодно, у нас роботи стало менше. Люди по вулицях не ходять, — ніби почувши мої думки, каже Сергій.

Заїжджаємо на один з опорних пунктів міліції. За комп’ютером сидить дільничний, щось друкує. Питаю про те, як працюється, яка у дільничних міліціонерів зарплата.

— Та яка там у нас зарплата — 1100-1300 гривень. Це у них зарплата, вони у нас — еліта! — каже дільничний, киваючи на бійців "Беркута".

До речі, "Беркут" отримує найбільшу зарплатню порівняно з іншими підрозділами міліції. Платня звичайного бійця становить близько 4 тисяч гривень, а командир роти отримує близько п’яти з половиною тисяч гривень. Для порівняння: слідчий отримує близько двох тисяч гривень, приблизно стільки ж має інспектор ДАІ і трохи менше отримують міліціонери патрульно-постової служби.

Робимо ще невеликий рейд вулицями. У машині дуже холодно, не рятує навіть пічка, увімкнена на повну потужність. На термометрі вже мінус 30. Рація мовчить. Схоже, всі правопорушники поховались по теплих "норах". Рушаємо грітись на базу і ми. Відігрівшись — їду додому. Дорогою — згадую чергування і думаю. Напевно, хтось нагорі вирішив підняти зарплатню цим бійцям, на випадок, якщо потрібен буде захист. Від чого? Як каже наш Президент: "Додумайте самі".

Олексій КРИВОШЕЄВ