2

Віктор Матчук розповів про партію Луценка, ситуацію в Криму і про те, хто "вдягнув" рівненський Правий сектор

– Ще вчора думав над тим, яке перше питання Вам задати. Але вчора увечері мені допомогла з цим Юлія Тимошенко. Вона з’явилась у прямому ефірі на телебаченні, довго говорила… І я вирішив запитати Вашої думки: на Ваш погляд, вона має повернутись в політику чи хай краще лікується?

– Вона має повернутись в політику, але ми не зобов’язані обрати її президентом. Українська політика без Юлії Володимирівни є пісною. Вона має бути, це такий собі пазл до загальної картинки. Вона ж є виразником думок та емоцій значної частини українського суспільства.

Однак просто фізично її час, як і Ющенка, і Януковича був вчора. Я проти вікових цензів, але є певні обмеження стосовно тих людей, які можуть і мають повести країну в майбутнє. Бути в активній політиці – так. Вести країну вперед… (після паузи – авт.) ті люди, які були в керівництві країни з кінця 90-х років, минулого тисячоліття… Мені здається це не продуктивно. І тут справа вже навіть не в тих угодах, які вона підписала з Росією і чи мають під собою підґрунтя ті звинувачення економічного і кримінального характеру, які їй висувались. Не в цьому суть. Для мене особисто зараз суть не у цьому.

– А чий тоді зараз час?

– Якщо ви маєте на увазі персонально, по прізвищах, то я не готовий зараз про це говорити. Я ще три роки тому казав, що Ющенко, Янукович і Тимошенко – не повинні керувати Україною. Далі вибір за людьми: кому вони готові віддати у руки свою долю. Тому що у країни зараз дуже складний період. Період прийняття швидких і кардинальних рішень. Тих рішень, на прийняття яких раніше треба було б відводити роки і навіть десятиріччя. Зараз їх потрібно дуже швидко приймати.

Добре, що вже підписано асоційоване членство (Угода про Асоціацію з ЄС – авт.). Потрібно буде дуже швидко ставати дійсним членом ЄС, а потім і НАТО та підписувати безвізовий режим з Європою. Але це ті речі, які будуть для більшості людей приємні. Однак окрім них будуть й рішення, які будуть неприємними, які будуть незрозумілими значній частині суспільства, будуть непопулярними.

Тимошенко здатна приймати непопулярні рішення? Не знаю, раніше я цього за нею не помічав. Дати по тисячі гривень людям, щоб сподобатись – це я пам’ятаю. Прийняти якесь непопулярне рішення – цього я не пам’ятаю. А вилікуватись, в цій ситуації у якій зараз знаходиться українське суспільство, не п’ючи гірких пілюль, не відрізаючи те, що вже й так відгниває – не вийде. Хоч це й болюче, важко… І потрібен політик, який це все робитиме.

– А хто ж, на Вашу думку, здатен сьогодні приймати такі рішення?

– Мені приємно те, що зараз декларує прем’єр-міністр Яценюк. Хоч я й не є його прихильником чи симпатиком. Якщо вони (уряд – авт.) й справді вийдуть на наступний тиждень на секвестр бюджету, що саме по собі буде дуже неприємно, якщо вони зможуть пояснити суспільству чому це треба робити, тоді моя повага ще збільшиться. Потрібно буде переглянути тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на газ і електроенергію. І це теж дуже багатьом людям не сподобається.

Звичайно, що для тих людей, які не зможуть оплатити, треба передбачити державні субсидії, субвенції. Цей механізм нікуди не подівся. Але ці видатки будуть набагато менші, ніж прямі дотації цілих галузей економіки, які ніби то працюють на людей.

Я назвав прізвище Яценюк, просто як приклад і не хотів би, щоб це сприймали, як початок якоїсь агітаційної компанії за когось з кандидатів. Цього немає на меті, бо Яценюк задекларував, що він у Президенти не йде.

– Зараз стало модним говорити про люстрацію. Цей процес набрав обертів і у Рівному. Пане Вікторе, яке ваше ставлення до цих процесів?

– Люстрація… (задумується – авт.). Хороше слово, хороший процес, але це те, що потрібно було робити ще на початку 90-х років.

Якщо сьогодні вийти на вулиці і запитати десять чоловік, що вони розуміють під цим словом, то ви почуєте десять різних думок. І кожен, хто що хоче, те й має на увазі під цим словом. Для дуже великої кількості людей, це просто хороший привід звести рахунки з одними, не допустити до влади інших і привести до влади ще інших. Завжди у цьому випадку постає одне, головне питання: а хто ті, що займаються люстрацією?

Перше: чи мають вони моральне право? Друге: чи їх уповноважив хтось на це? Третє: чи є закон про люстрацію? А це ж дуже важливо, якщо ми говоримо про тих людей, яких стосується люстрація і які мають виконувати державні функції. У нас є закон про люстрацію?

– Наскільки мені відомо, якраз зараз займаються розробкою такого Закону.

– Так от послідовність мала б бути наступною. Спочатку прийняти закон, потім, відповідно цього закону, сформувати механізм люстрації. І тільки після цього можна починати сам процес. Доти, доки цього не зроблено, у нас хто хоче, може що завгодно витворяти в Україні прикриваючись словом люстрація.

Я не виключаю, що є люди, які щиро намагаються  поставити бар’єр перед тими, хто не повинен займатись державною службою. Але люди бувають й інші. Для мене був би важливим процес люстрації, який би опирався на певні об’єктивні речі. Для прикладу. Є суддя, а є рішення цього судді скасоване Європейським судом з захисту прав людини, яке скасувало вирок цього судді. Це об’єктивна річ? Об’єктивна. І вона не залежить від Кривошеєва чи Матчука. Суддя порушив закон. На моє переконання – цей суддя  має бути звільнений і ніколи більше не бути суддею.

Але не тільки суддя. Був же прокурор, були слідчі, які от так підготували і показали цю справу. Це теж вже об’єктивно і не залежить ні від мене ні від Вас чи когось іншого. Другий бік. Є людина, яка хоче на посаду - приходить на люстраційний комітет і каже: «Я буду чесним начальником міліції». А йому кажуть: «Не знаємо, будеш ти чесним чи ні…».

Чому не поставити детектор брехні і не задати три питання. Ти бив коли-небудь людей? Ти вимагав коли-небудь гроші? І третє питання: зайнявши посаду ти плануєш отримувати інші, крім заробітної платні, доходи? Задавши ці питання ми зможемо отримати на 99 відсотків правдиву інформацію. От таку люстрацію я вітав би.

– Зараз часто питають: чим займався під час революції? Чим Віктор Матчук займався під час революції?

– Працював у штабі Юрія Луценка. В подробиці вдаватись не можу і не хочу.

– В штабі Луценка? А що це означає, хіба в нас були якісь вибори?

– А це не виборчий штаб (задумується – авт.). Розумієте, я був не у Рівному весь цей час. Тут ситуація була достатньо напружена, але добре, що тут знайшлись люди, котрі взяли на себе організацію Майдану. Взяли на себе ці всі процеси по донесенню до людей правдивої інформації. Це вже само по собі означало можливість людям гуртуватись та приймати активну участь в долі своєї країни. Оце дуже цінне.

Але в Києві у цей час відбувались наближені, а інколи й повноцінні бойові дії. Тому ніякого іншого формулювання окрім як «штаб» не може бути.

– Але ж якийсь вплив на процеси в Рівному Ви мали?

– Ні, я його й не хотів мати.

– Тоді запитаю напряму: це правда, що форму бійцям «Правого сектору» купували Ви? Тоді, коли  протестуючі захопили будівлю облдержадміністрації…

– Я тоді приїхав до Рівного увечері. Прийшов до облдержадміністрації. Було дуже холодно. Подивився в чому вийшли ці молоді хлопці. Для мене не було принципово: Правий вони сектор чи якась інша організація. Я просто подивився в чому вони вийшли…

Я батько і для мене було неможливо дивитись на те, що люди, які зібрались і займаються не вирішенням якихось своїх питань. Бачив як їх зустріли люди, коли вони вийшли. Це було дуже позитивно. І в той же час вони були, вибачте, в драних кросівках і вдягнуті у що попало.

Я просто підійшов і запитав, як їм допомогти. Наступного дня ми поїхали і те що можна було купити: від натівської білизни до форми. На жаль вибір був невеликим. Я не зміг їх одягнути так, як хотів, але частково питання було зняте. Пізніше, наскільки мені відомо, підключились ще інші люди і зробили цю роботу.

– Яка ваша думка про ситуацію в Криму? Що Україна може зробити і що мала зробити?

– В Криму Україна вже не може зробити нічого по його поверненню. Далі потрібно думати, як правильно зробити дві речі. Перше – як дуже швидко вивести всіх військових так, щоб їх не виганяли з місць розташування копняками, без прапорів і змушуючи писати рапорти про перехід до лав іншої армії.

– Але ж натомість лунали заяви, що ніхто війська виводити не буде бо це наша територія.

– Потрібно визнавати реалії. Ті, хто живуть в реальному світі – мають шанс на успіх. Ті хто живуть в уявному – такого шансу не мають. Добре, якщо це стосується їх особисто, і погано коли це стосується держави.

Раніше потрібно було думати, що це наша територія. Тоді, коли віддавали накази сховати всю зброю і забарикадуватись столами у військових частинах. (З сарказмом – авт.). Столами забарикадуватись, маючи танки, БТРи і десяти тисячне угрупування військ на території Криму.

Сьогодні казати, що це наша територія неможливо. Сьогодні українські війська не мають підтримки місцевого населення. З огляду на це, їх потрібно було вивести вже. Після цього наступить дуже довгий період коли Крим, будучи в складі Російської Федерації, має бути під українським патронатом, якщо так можна висловитись. Не Крим, як земля чи територія, а Крим, як ті люди, котрі уявляють себе громадянами України.

І є ще одне - біженці. Ми маємо продемонструвати світові, що ми цінуємо кожного українського громадянина. Потрібна державна програма, яка дасть людині землю. У випадку, якщо вона хоче будуватись. Квартиру у довготермінове користування, щоб жити,поки Крим не стане знову українським. Бо в третьому тисячолітті, країна, яка йде в Євросоюз, не має права залишити своїх громадян напризволяще, не давши даху над головою.

– Коли ми втратили Крим?

– Ми втратили Крим, програвши там інформаційну війну. Це сталось давно, не місяць і не два тому. Але ми могли його втримати, якби від самого початку подій реакції були швидкими.

Путін не просто так розвідник з досвідом роботи в КДБ, ФСБ. Був вибраний дуже несприятливий для нас момент. Зміна влади. На ту територію якраз збіглися всі ті, кому відступати було нікуди. Це кримський «Беркут», кримські внутрішні війська, які багато біди наробили в Києві.

– Як думаєте, схід і південь України під загрозою?

– Так. Але там кращі шанси зберегти територіальну цілісність, ніж у Криму. По-перше, там немає легальних російських військ, як це було в Криму. По-друге, там немає таких проросійських, чи краще сказати, просовєтських настроїв, як у Криму.

Так, українці в Галичині і на Донбасі різні. Нам є про що сперечатись. Але ні в Західній Україні, ні в Східній не ставлять під сумнів існування самої України. Там немає критичної маси людей, які б хотіли до Росії.

Взагалі, те що трапилось з Кримом – дуже погано. Але у всьому поганому завжди можна знайти щось хороше. Так от, після відходу Криму, будь який проросійський кандидат в Президенти втратив навіть теоретичні шанси на перемогу. І проросійська більшість в парламенті, на мою думку, теж неможлива. Це така собі, піррова перемога Путіна: хапнувши Крим, він остаточно втратив Україну. Якщо, звісно, протягом найближчих 2-3 місяців буде збережений статус-кво на сході і півдні країни.

– Президентські вибори відбудуться?

– Так, вибори відбудуться.

– Наскільки ймовірно, що після президентських виборів, у цьому році, відбудуться вибори до парламенту та місцевих рад?

– Ну, про місцеві вибори ніхто й не говорить. Інакше б ніхто не призначав таку кількість дострокових виборів місцевих рад, сільських і міських голів. Натомість, стосовно виборів до Верховної Ради – говориться дуже багато. Це є більш реальним

Мені здається, що Майдан не заспокоїться, доки влада в Україні не буде переформатована повністю. Це не тільки президент, а й Верховна рада. Теоретично такі вибори могли б відбутись в жовтні-листопаді цього року. Після внесення змін до Конституції і визначення повноважень.

Цю Верховну Раду, з тими повноваженнями з якими вона працює, не обирали. Так само, як одне з застережень по відношенню до Януковича було те, що його обрали президентом з одними повноваженнями. А він потім, в незаконний спосіб, узурпував набагато більші.

– Ви в парламентських виборах прийматимете участь?

– Не знаю, для мене це непринципово.

– А чим будете займатись?

– (Задумується – авт.). Громадською діяльністю… Політичною діяльністю… Просвітницькою, якщо хочете, діяльністю… Інколи легше отримати довіру людей, не займаючи посад і не будучи в якійсь партії. Я сьогодні не є членом жодної партії.

– Щодо посад. Нещодавно в ЗМІ «проскочила» інформація, що Вас мали призначити головою Київської облдержадміністрації. Мали призначити?

– Я участі в цих переговорах не брав. Моя кандидатура обговорювалась, і це правда, але недообговорилась, недопогодилась… Може це й на краще.

Ті призначення, які зараз відбуваються, вони проходять в поганий спосіб. Партійно-квотний принцип ще нікого до добра не доводив. Пам’ятаєте, що засуджували коли говорили про Партію регіонів? Коли робилось за принципом: «так, він дурень, але це наш дурень». Отак, приблизно зараз. Але це не надовго.

В Україні всі процеси відбуваються дуже швидко – такий час. Крім того, 25 травня відбудуться президентські вибори і це неминуче призведе до великих кадрових змін в країні.

– Кажуть, що Віктор Матчук зараз зайнятий розбудовою партії для Юрія Луценка.

– Сьогодні у нас який день? Субота… Позавчора, вже на весь світ відомий, Печерський суд, зняв будь які звинувачення з Луценка і провів його повну реабілітацію. А це вже відкриває можливість йому займатись політичною діяльністю.

Луценко й раніше нікуди не дівався з політики. В політиці він надзвичайно продуктивний. Тому політикою він займатись буде. Чи буде це політична партія? Дуже ймовірно що так. Коли це відбудеться? Побачимо, можливо вже найближчим часом Третя Українська Республіка продовжить існування як громадська ініціатива. А на її напрацюваннях народиться нова політична партія. Принаймні я б дуже цього хотів.

 Олексій КРИВОШЕЄВ,

"ВСЕ"