1

Смертельний газ

Минулого тижня найпопулярнішими питаннями в обласному центрі Закарпаття були «Добрий день, а у вас є газ?», «У чому ви грієте воду?» і «Де ви купили хліб?». І все тому, що майже сім діб ужгородці жили без блакитного палива, який позбавив мешканців міста більшості благ цивілізації.

Енергоносій зник не через конфлікт нашого уряду з Росією. Все значно гірше — в місті 29 серпня пролунав вибух, який забрав життя 44-річної ужгородки, а ще залишив мешканців міста і району без газу на днів. Як то кажуть, на хлібі та воді…

Станом на 7 вересня вже відновлено постачання газу практично в кожну оселю Ужгорода і району. Місцева влада підраховує збитки, комунальники латають діри в трубах і на дорозі, а лікарі борються за здоров’я ще двох постраждалих.

Проте страх і неприємний осад на душі в мешканців найзахіднішого обласного центру України залишаться ще надовго. Як і відчуття беззахисності перед убивчою комунальною системою та безвідповідальністю чиновників.

Замість евакуації хтось запалив сигарету…

«Ми три дні живемо в нелюдських умовах. Всю їжу з холодильника через відсутність світла довелося викинути, гарячої води, щоб помитися, нема, а міська влада допомагати не збирається. Ні тобі евакуації, ні матеріальної допомоги. А в нас вдома маленькі діти, хворі батьки…»

Саме такі репліки можна було почути на вул. Руській та Анкудінова, де 29 серпня стався витік газу.

Того нещасного дня ужгородці пережили апокаліпсис.

В обід на перехресті вулиць Руської та Анкудінова працівники фірми «Свемон-Захід Україна» на замовлення «ВАТ «Закарпаттяобленерго» проводили якісь роботи. До речі, офіційно не дозволені міською владою, адже дозвіл на діяльність втратив чинність ще тиждень тому.

І напрацювала та фірма так, що близько 15-ї години прокололи газову трубу. Через це почався досить серйозний витік блакитного палива.

До 17-ї години з небезпечної території виселили 10 людей, щоправда, в кафе «Шериф», яке знаходилося на відстані півметра від аварії, залишилися ще троє — 44-річна жінка-бармен і двоє відвідувачів 35 й 37 років. Ця пара навідріз відмовилися виходити з будівлі й продовжувала відпочивати у кафе, а жінка не могла покинути своє робоче місце.

І чоловіки так довідпочивалися, що один з них вирішив закурити сигарету… Зрозуміло, тієї ж секунди пролунав потужний вибух, унаслідок якого виникла пожежа.

Всі троє відвідувачів серйозно постраждали. За словами пожежників, які рятували з палаючої будівлі людей, барменша обгоріла настільки, що не можна було зрозуміти — чоловік це чи жінка…

Як стало відомо пізніше, вона отримала 90% опіків, унаслідок яких через кілька днів померла. Двоє інших постраждали менше — мають лише 45% і 30% опіків. Зараз їм набагато легше.

Газ по всьому місті відразу перекрили. Як стверджував голова правління «Закарпатгазу» Юрій Рибачок, це зробили для запобігання великої трагедії, адже газова суміш розповсюдилася підземними комунікаціями.

Залишилися ужгородці й без електроенергії — щоправда, лише найближчі до вибуху будівлі, іншим його відновили досить швидко.

Що стосується евакуації людей з прилеглих вулиць, то її просто… не було. Їх лише попросили вийти з домівок та перекрити в себе в оселях газ. І постоявши на вулиці, вони за пару годин повернулися додому. Жити в страху нових вибухів…

Таким чином, без газу на тиждень опинилося практично все населення міста і району. І поки обласна, міська влада, «Закарпатгаз» і навіть сам Микола Азаров, за дорученням Віктора Януковича, вирішували, коли і як відновити постачання блакитного палива для населення, ужгородці виживали хто як може…

Люди купували по 20 буханок хліба…

Зокрема, всі розкуповували хліб та електроплити. Наприклад, основний продукт став справжнім дефіцитом через величезний ажіотаж та зупинку роботи 90% місцевих пекарень (вони працювали на газу).

«Ходила цілий вечір по місту — ледве знайшла черству булку, — зізнавалась в ті дні мешканка Ужгорода Вікторія. — Це дурдом якийсь». В місті, як за радянських часів, спостерігались черги по 20–30 осіб за борошняним виробом, а ті, кому пощастило дістатися до прилавку першим, брали по 10–20 буханок.

Така ж ситуація із електроплитами. «Вже на другий день після аварії миттю поїхали в супермаркет і придбали електроплиту. Продавці казали, що взяли останню», — розповіла мешканка Ужгорода Наталія.

Крім того, містяни на повну обговорювали рецепти приготування їжі в мікрохвильовках і те, скільки води треба гріти в електрочайнику, щоб хоч елементарно помитися. А ще розпочалася масова еміграція в сусідні міста й села до родичів…

Але всі ці засоби були тільки для обраних. Як розповіла 83-річна Софія Марічак, котра мешкає в будинку за 5 м від місця аварії, їй придбати електроприлади нема за що: «Живу на хлібі та воді. Думаю, проживу так. Та й куди мені їхати звідси? Треба буде — помру тут…»

Хто так будує газопровід?

Цей жах для закарпатців тривав тиждень. Вже в понеділок, 5 вересня, за інформацією з мерії, 94% будинків підключили до газу. В оселі містян повернулися гарячі вода і харчі, але не спокій.

Через аварію стало зрозуміло, що почуватися в безпеці у власній домівці не може ніхто. Адже досі лишаються незрозумілими для пересічного громадянина кілька питань.

По-перше, навіщо було відключати від газу все місто і район? Як може жити обласний центр країни, що є її обличчям перед ЄС, із єдиною трубою? Хто так будував газопровід, що через локальну аварію газ зникає в усьому місті?

По-друге, як у цивілізованому європейському місті (принаймні про це любить повторювати місцева і не тільки влада) можна копати під землею без відповідного дозволу? Хто за це відповідатиме? І хіба цей випадок — не пряма вказівка для якогось терориста? Заліз під землю, просвердлив дірку в трубі, закурив сигарету — і все, місто відрізано від життя.

По-третє, чому не евакуювали людей? Хіба масштаб аварії був недостатній для цього?

По-четверте, чому відвідувачів кафе ніхто силоміць не витягнув з будівлі? Міліція злякалася зачинених дверей? Вони тільки мітинги вміють розганяти? Де тепер упевненість в ужгородців, що їх захистять?

Хто відповідатиме за аварію — питання майже риторичне. Принаймні тим, хто проколов трубу, світить від трьох до восьми років. А ось хто відповість за смерть жінки? Мабуть, ніхто…

Як і за те, що минулого тижня закарпатці втратили впевненість у завтрашньому безпечному дні…

Дмитро МОВЧАН