5

Севастополь: тому що особливий

Власне, після усім відомих подій 9 травня у Львові багато хто «призначив» винними у провокації російськоспрямовані організації Севастополя. Цю думку підхопили та поширили на весь регіон, навісивши ярлики пособництва імперським апетитам сусіда і розколювання держави. Однак узагальнювати не можна. Як уже було зазазначено, місто своєрідне — місто-герой, мешканці якого досі живуть спогадами, морська база двох флотів, місто міфів.

Якраз один із них — неприйняття української мови. Іще на залізничному вокзалі, де рано-вранці на стільцях у чорних шинелях спали кілька російських моряків, я задумав невеликий експеримент. Вирішив говорити з місцевими жителями тільки українською. Кортіло подивитися на їхню реакцію і перевірити, чи складуть тест на «українофобію».

Таким чином розвіявся один із міфів про те, що тебе не зрозуміють, будуть вороже ставитися. І в громадському транспорті, й перехожі на вулиці радо помогли мені знайти потрібну адресу. Єдиний нюанс — запитання українською севастопольці зустрічають секундним «вакуумом» і зазвичай перепитують. До речі, реклама державною мовою — також не дивина.

«Мовне питання нав’язане ззовні. У молодого покоління севастопольців немає проблем із мовами ― вони досконало не знають ані української, ані російської. А от старші люди відчувають труднощі. У них є проблема із мовою відносно інструкцій до ліків та у судах. Щодо останнього і було ухвалено рішення міської ради — прохання ставитися толерантніше до цього», — каже російською начальник прес-служби Севастопольської міської державної адміністрації Олексій Скворцов.

Молодий чиновник запевняє, що українську знає. Також додає, що у Севастополі немає жодної школи із повним процесом навчання державною мовою.

Мій «мовний експеримент» не мав успіху через... курортників. Виявляється, найбільше серед них не росіян, яких лише 22%, а саме українців — 75%. На третьому місці — відпочивальники-білоруси.

Севастополь увесь «просочений» морем: у назвах вулиць, у великій концентрації пам’ятників адміралам, різноманітних пам’ятних дощок, присвячених подіям Громадянської та Великої Вітчизняної війн, двох героїчних оборон. Замість звичного нам районування міста — бухти. Море вплинуло і на громадський транспорт: за 2,5 грн на рейсових катерах за 10 хв можна дістатися на інший бік бухти. (Якщо об’їжджати суходолом, буде значно довше.) Можна переправитися навіть з автомобілем — поромом.

До речі, ще з часів російського царизму у Севастополя не було кордонів ― лише координати. Місто роззосереджене на 100 000 га території (для порівняння, Київ займає 83 558 га). Одна з особливостей Севастополя — в адміністративно-територіальному устрої. До його складу входять 29 сіл, місто Інкерман (до речі, тут мера таки обирають), одне селище.

«Така міні-область. Позитив такого устрою в тому, що він дає нам змогу акумулювати весь бюджет в одному місці: дохід не спрямовується до центру, звідки повертається частина. Особливий статус дає змогу одержувати 100 млн грн держсубвенції за перебування Чорноморського флоту Росії. Однак є і минуси ― ми не можемо претендувати на пільги, що поширюються на сільську місцевість. Навіть шкільний автобус проблемно профінансувати», — каже начальник Головного управління інвестиційної політики та міжнародних зв’язків Севастопольської міської держадміністрації Олексій Корчмит.

«Якщо б у Севастополя не було особливого статусу, то не було би такого інтересу до міста», ― у свою чергу запевняє депутат міської ради Володимир Чекмезов.

Регіонал розповідає, що до 1995 р. в місті було все, як і в інших містах. Наприклад, був мер — Віктор Семенов. Після ухвалення Конституції все змінилося: відтепер міського голову не обирають. Вся влада фактично сконцентрована у державній адміністрації, яку призначає Київ. Водночас обирається міська рада ― 76 осіб (для порівняння, в Уряді Москви ― 75) працюють у комісіях, приймають виборців у 38 округах. Хоч уся влада — в руках адміністрації, самоврядування має два виконавчих органи: Фонд комунального майна та Управління з питань регулювання земельних і водних питань.

«Ці структури з’явилися нещодавно. Таке може бути лише, наприклад, в області. І справді нинішня модель самоврядування Севастополя чимось нагадує регіональну ― району чи області. Але вона чужа для населеного пункту. Держадміністрація не звітується перед місцевими органами влади. Тому багато залежить від того, як домовляться два управителя. На жаль, велике значення мають стосунки між особистостями», ― пояснює всю складність Чекмезов.

Депутат додає, що для Севастополя мали виписати окремий закон. Верховна Рада ухвалювала його тричі, але щораз на нього накладали вето. Проблема міста владналася б сама собою, якби була проведена адміністративна реформа.

Якщо хтось думає, що росіяни захоплюють місто «економічно», він помиляється. Ситуація з економікою, навпаки, невтішна. Як каже Корчмит, Севастополь досі розраховує на замовлення для військової промисловості. Однак частка ЧФ Росії у бюджеті зменшилася з 34% до 14%. Нових бюджетоутворювальних підприємств не створюється — як і 50 років тому, три чверті бюджету складають відрахування Балаклавського рудоуправління. Найбільші підприємства за кількістю працівників — місцевий «Укртелеком» та водоканал. Багато грошей із бюджету витрачається на покриття збитків комунальних підприємств.

«Цікаво, що економічно та у військовому плані Севастополь Росії не потрібен. Військова складова у місті буде спадати. Наразі потужність залпу військово-морських сил Туреччини у чотири рази більше залпу Чорноморського флоту Росії та ВМС України», — говорить заслужений економіст Криму Андрій Клименко.

До речі, про флот. Нині обидва флоти впливають на місто — шоста частина севастопольців так чи інакше пов’язана з ними. У підписаних так званих «харківських угодах» деякі експерти бачать курс на мілітаризацію міста. Адже допоки тут базуватимуться кораблі, у міста не буде повноцінної економіки й туризму. Вони також негативно впливають на екологію ― лляльні води (технічна вода з рештками нафти, олив, мазуту тощо) з кораблів скидаються в бухту, розливається нафта.

Інший український експерт у флотських справах, який не захотів називатися, підтверджує слова Клименка. Зараз у Військово-морських силах України є до 20 суден різної готовності. Якщо надійде команда, у море вийде половина. Кораблі старі — кожному з них від 17 до 38 років, а єдиному підводному човну «Запоріжжя» — близько 40. З огляду на це, а також на важку ситуацію із паливом та матеріальною частиною, наші ВМС мають невеликі можливості для оборони й участі у воєнних конфліктах.

Власне, якщо стисло, то ось таке воно, місто без мера, місто двох флотів, багатьох міфів, особливого статусу та складної адмінструктури. Певно, як і в анекдоті про «вильку-тарельку» та «сол-фасол», не треба намагатися зрозуміти Севастополь, а лише запам’ятати, що він особливий, та завжди враховувати його специфіку.

Володимир ГРЕБЬОНКІН

Фото автора http://www.slideshare.net/grebionkin/ss-8140129