2

Про Чернівці, весілля і прохолоду

...спочатку був ранковий недільний поїзд. Спитали дорогу до університету, пройшли пам’ятник першому трамваю.

Щоправда, сучасних його нащадків так видно і не було. Натомість - тролейбуси, автобуси і автівки. Піднімаємось нагору, прямо до стін вишу. Незвичне поєднання башт, храму і навчальних корпусів.

Полишаємо одне з найгарніших місць Чернівців, потрапивши у кадри весільних фотографів.

Білі сукні всюди: в соборі, на виході з загсу.

Їх зустрічають вуличні музики, озброєні цимбалами і скрипкою. Під кінець робочого дня, годині о шостій, у них під ногами не одна пуста пляшка.

Прохолодно. Зігріватись чаєм у церковній їдальні випало уперше в житті. Пончики були як домашні. Привітні кухарі, але брудна скатертина і цукорниця одна на всіх. Для нас із подругою, чоловіка і жінки за сусіднім столиком та хворого хлопця, що справа від нас цокотів ложкою і посміювався. Дивно, але потрапили ми сюди у пошуках громадської вбиральні. Місто не приготувалось до того, що його гості можуть звернути з вулиці Кобилянської, віддалившись від центру.

Старе місто архітектурно схоже на всі старі міста – давню частину Києва, Одеси, Львову. Тут немає ні супермаркетів, ні розважальних центрів. Чим ближче до центру, тим частіше натрапляємо на вивіски приватних стоматологів і туристичних агенцій.

Під вечір холод загнав до кінотеатру. Вільний тільки перший ряд і деінде по краях. В холі не проштовхнутися, не розсипавши поп-корн.

Дві години – і ми на вулиці. Уже ввімкнули освітлення.

Щоправда, закінчується воно там само, де і бруківка. Тож вирішуємо йти на поїзд, щоб не гратись із темрявою. Минаємо будинок-корабель, який особисто мені не нагадав його жодним чином. П’ятий маршрут тролейбуса підказує напрям до залізничного вокзалу.

Нічний поїзд «Чернівці-Москва» спочатку не заслужив, щоб його оголосили. За годину до відправлення він тихо з’явився у вікні і почав збирати пасажирів. У залі очікування стало пусто, і лише ті, хто тут спав, залишились на самоті.

Катерина ВАСИЛЕНКОВА