Цю історію мені розповів один знайомий. Раніше він дуже скептично ставився до можливості становлення громадянського суспільства в Україні. Але днями він зателефонував зі словами: "Знаєш, ти мабуть був правив, в нашої країни ще не все втрачено. Я тут таку картину бачив, яка змусила мене змінити свою думку...".
Як розповів мій знайомий, це сталося в Рівному в маршрутці № 35, яка, виїжджаючи із зупинки «Театральна Площа», мало не зіткнулася із автомобілем ДАІ. Точніше, навпаки: даішники створили аварійну ситуацію, не пропустивши автобус, що вже майже виїхав із зупинки. До зіткнення лишалися лічені сантиметри.
— Що вони роблять? Хто так їздить? Безпрєдєльщики! – почали лунати чоловічі голоси пасажирів, які спостерігали за маневрами машини ДАІ.
Але даішники думали інакше: вони вирішили продемонструвати свою владу та покарати за загрозу цілісності свого авто водія маршрутки. Зупинившись посеред дороги, працівник ДАІ (він був у формі) вискочив із машини і РУКОЮ почав махати водію автобуса, наказуючи зупинитися, та ПОКАЗУВАТИ ПАЛЬЦЕМ на місце зупинки.
— Що це він показує! Де його жезл! Нехай курей так біля свого дому ганяє! – продовжували обурюватися пасажири-чоловіки. – Не зупиняйся! – це вже до водія.
Але водій зупинився, відкрив дверцята і одразу почав виправдовуватися перед даішником: - Я вас не бачив у дзеркало! Звідки ви виїхали? Я просто не помітив!
Водій передав даішнику документи і продовжував виправдовуватися, але пасажири вирішили не відступати: “Чому Ви не представилися? Ваш номер жетону? Ви повинні були пропустити маршрутку, що виїжджає із зупинки! Як Ви зупиняєте автотранспорт?” – одразу троє чоловіків почали закидати даішника запитаннями.
— Будете на місці водія – тоді я вам і представлятимусь – пробував відбитися даішник, але цим здійняв ще більший галас серед пасажирів. – Що ти його слухаєш, закривай дверцята та й поїхали. Він не мав права так зупиняти – кричить водію пасажир аж із середини салону.
Зрозумівши, що поговорити лише з водієм не вийде, даішник ЗАБИРАЄ ПОСВІДЧЕННЯ ВОДІЯ, сідає у свій автомобіль і їде поперед маршрутки.
— Він що, права забрав?! – не вгамовуються найактивніші пасажири. – Та яке він має право! Чого він хоче цим добитися?! Я зараз подзвоню на «гарячу лінію» ДАІ!
— Хлопці, не треба, мені ж тут їздити і їздити, а цей даішник тут постійно «пасеться» - пробував вгамувати пасажирів водій.
І тут сталося те, що, за словами мого приятеля, його вразило найбільше!
- Ти що, хочеш з ним домовитися?! Так він же 100 % неправий! Так не можна! Запиши мій телефон, я піду з тобою в суд! – почав емоційно вигукувати чоловік, що сидів попереду і всю пригоду бачив детально.
— Не можна мовчати і дозволяти їм роботи, що заманеться! – підхопив інший, - так вони скоро прийдуть до тебе додому і подушку від дітей заберуть! – підхопив інший.

— Так, а то вже за країну соромно перед усією Європою! Всі ж кажуть, що країна у нас така, бо ми самі такі. Дозволяємо роботи з собою що завгодно. Все мовчимо. А не треба мовчати! Дожилися, що поїхав наш у Давос, а з ним навіть говорити ніхто не хоче! – натякаючи на Президента, продовжив третій. – І мій телефон запиши, я теж свідком буду.
Водій це мовчки слухав, а пасажири тим часом передали йому листочок з двома номерами телефонів та іменами.
— І мій запиши, - сказав третій та почав диктувати, як тільки зупинилися на наступній зупинці.
— Хлопці, вистачить двох, - каже водій, але все одно приречено витягає з кишені ручку.
— Пиши-пиши, - не здається пасажир, нехай буде. – Де ти з ними маєш розбиратися?
— Вони їдуть на кінцеву, там і будуть зі мною говорити. – відповів водій.
— Я теж поїду на кінцеву, вийду на своїй зупинці на звороті – заявив один активіст.
— І я – підхопив рішуче другий.
Як закінчилась ця історія невідомо. Мій співрозмовник мусив вийти раніше… Але я чомусь впевнений, що цього разу даішники лишилися без «бариша», не зважаючи на острах водія за подальші репресії. На закінчення своєї розповіді мій знайомий додав: "Такі люди, які відчувають свою відповідальність за країну та усвідомлюють вплив їхньої повсякденної поведінки на імідж усієї держави, не дозволять «забирати подушки у своїх дітей».
Олексій КРИВОШЕЄВ