5

Про регіональність мов (Думки пересічного громадянина)

І, можливо, визначальним фактором цього є саме можливість правильно аргументувати позицію, знайти відповідні слова, щоби нормально пояснити, чому їм, насправді, ніхто не заважає говорити російською. Але це більше ліричний відступ. Оскільки все ті ж експерти, майже в один голос стверджують – як для опозиції, так і для влади «регіональность язика» стоїть не на першому і навітьне десятому місці...

Головна ж причина появи мовного питання – політично-мобілізаційна. Іншої, соціально значимої теми, яка могла б пробудити електорат, у влади практично немає. Соціологія стверджує, що питання мови для більшості людей - не актуальне. Є купа більш важливих питань – заробітні плати, пенсії та стипендії, вбиті дороги, корупція, свавілля правоохоронних органів, ЖКГ та охорона здоров’я.

Якщо спитати у рядового українця, що йому важливіше: питання мови і надання їй регіонального статусу, чи втричі менша черга до сімейного лікаря в дитячій поліклініці, то далеко не факт, що цей рядовий українець ствердно відповість про мову. Тому що проблема якісного лікування – особистісна, а мова – поняття для більшості абстрактне.

І скільки б там не говорили політики про маркери ідентифікації країни – мова, герб, гімн і прапор, ці речі все одно існують в паралельному вимірі, і існуватимуть там доти, доки з крана не потече гаряча вода, зарплати не почне вистачати на відпочинок, а пенсіонери нарешті зможуть купувати внукам велосипеди та айпади...

Але ж політики зацікавлені в іншому. Скоро вибори, а все та ж соціологія стверджує, що близько 30% виборців просто по барабану, за кого голосувати і кого там, врешті-решт оберуть. Що треба робити? Штучно створювати інформаційні приводи та насичувати їх актуальністю.

Я прийшов до Українського дому один раз. Позахищати мову і поспостерігати за тим, як і в чому варяться мітингувальники.

Найбільше здивувала «підтримка» народних депутатів, головним завданням яких було приїхати на мерседесі на акцію, відпустити машину подалі, а потім нарізати в натовпі два-три кола. Аби потрапити до теле- та фотокамер. Далі – хоч трава не рости...

«Пламєнниє рєчі» опозиційних лідерів рясніли епітетами про маленьку, вчасну, тяжку і ще якусь там перемогу над політичним злом. І неодмінно закінчувалися одним – ми стартуємо проект підтримки мови по всій країні. А якщо простіше, то ми стартуємо «поле»: намети, буклети, підписи та інша рекламно-агітаційна продукція.

Я дивився на людей, звичайних киян, які відстоювали мову на мітингу. Мені їх було жаль, бо ту маленьку і вчасну перемогу над «всєлєнскім злом» з парламентської більшості вони не вдягнуть замість стоптаних черевиків та не намажуть на хліб замість ікри, і тим більше не наллють у бокал, замість червоного сухого. 

А зло продовжить "развод котят"... 

Євген ШАЯН