6

Араби готові задорого купувати українську землю

Нещодавно у Верховній Раді відбулися парламентські слухання щодо земельної реформи. Після цього тему продажу землі в інформаційному просторі «перекрила» справа проти екс-президента Кучми. Тим не менше життя триває, і гарант від наміру зняти мораторій на продаж землі не відмовився. Ми поцікавилися ставленням експертів до новації, яку затіяв реалізувати президент Янукович.

«Під час парламентських слухань 95% присутніх у залі говорили одне – «національна трагедія» впровадження ринку землі. Це наразі так і виглядає через беззаконня у законотворчості, у виконання нині уже діючих 14 законів, через рівень корупції, відсутність ефективної судової влади і бідність, що впливає на потенційну можливість придбання землі», – зазначає голова Асоціації фермерів та приватних землевласників України Іван Томич.

Експерт каже, що, на його думку, всі наведені причини можуть підштовхнути Україну до невиправного кроку, який можна зробити лише один раз.

Колегу підтримує і заступник генерального директора Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський, який називає рішення по землі історичним. «У момент, коли населення дуже бідне, із введенням ринку землі, може, краще зачекати. Наразі мені це нагадує приватизацію промислових об`єктів, яка відбувалася у 1993 році, коли уже нинішні власники підприємств скуповували їх за «блок цигарок», – наводить історичні паралелі аграрій.

Утім, сьогодні селянин, який отримав земельну ділянку, нарешті має одержати і право розпоряджатися своєю нерухомістю, своєю власністю. Звичайно є багато ризиків із запровадженням повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення. Насамперед маємо зрозуміти, що земля – це вже власність. Її продаватиме не держава, а селянин. Тож виникає багато запитань. За якою ціною він її продасть? Кому? Чи стануть контролювати нашу українську землю іноземці?..

Таким чином законодавець має врегулювати багато правових аспектів, пов’язаних із набуттям прав на землі сільгосппризначення.

«Є потреба у створенні спеціального регулятора ринку земель, який від імені держави дозволив би виправити багато помилок проведення земельної реформи. Ми, по суті, подрібнили наші чорноземи. Там, де раніше було поле, котре можна було ефективно обробляти, тепер клаптики. І той, хто хоче займатися агробізнесом, має домовлятися з кожним селянином окремо. Це, звісно, незручно і перешкоджає розвитку», – каже член Ради асоціації «Земельна спілка України» Андрій Мартин.

У будь-якій країні земельна реформа є складним і довгостроковим процесом. Президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко говорить, що він особисто завжди був ініціатором введення ринку землі сільськогосподарського призначення. Однак минулого року із колегами вирішив, що з цим не треба поспішати. При терміновому вирішенні питання ринку землі в Україні виникнуть проблеми, які можуть вплинути на населення і негативно позначитись на стані сільськогосподарського виробництва.

«Наприклад, треба враховувати статки власників цієї землі. Бажання продати землю буде дуже великим. Надмірна пропозиція також вплине на ціну – у максимумі вона складе $500 за гектар», – каже Козаченко. За його словами, продавати землю за низькими цінами недоцільно.

Інші цифри щодо нинішньої вартості землі наводить заступник голови Державного агентства земельних ресурсів України Микола Калюжний. За його словами, середня ціна 1 га ріллі складає 12 тис. грн.

«Якщо переоцінити її за новою методикою, яку ми зараз розроблюємо, то вартість зросте мінімум у 1,5 рази – ціна буде нормативна 18-20 тис. грн. Відповідно зросте у 1,5 рази орендна плата. Думаю, це буде стимулом менше продавати землю», – каже чиновник.

Щоб селяни таки не поспішали продавати землю, Леонід Козаченко радить проаналізувати складові, що впливають на розвиток агробізнесу та забезпечити його максимальний динамічний розвиток. З іншого боку необхідно спокійно допрацювати законодавчу базу, а також обов`язково навчити власників землі користуватися законами, що регулюють земельні відносини.

Тільки після цього можна розпочинати процес приватизації землі. На ефективне впровадження таких порад експерт відводить два роки. Звісно, можна і політично прискорити процес, але тоді треба давати відповідь на ряд запитань – чи потрібна державна земельна установа, чому нині ніхто не займається 7 млн га державної землі?

Не менш важливим є і питання щодо максимальної концентрації землі в одних руках. З одного боку не можна допустити розвитку латифундій, але з іншого – концентрація землі дозволить нормально вести бізнес і не звертати уваги на державну підтримку, яка жодного позитиву не дає.

І ще одне питання – чи допускати іноземців. Наприклад, у Бразилії законом передбачено, що 49% ріллі може бути у власності іноземних компаній. Минулого року інвестиції у сільське господарство цієї країни склали $22 млрд (там 50 млн га в обробітку), а в Україні при 35 млн га в обробітку – лише $40 млн.

«Якими б методами ми не прописували захист від іноземців, вони все одно братимуть участь у процесі. Тобто якось треба його легітимізувати. Головне, щоб це впливало на ефективність сільського господарства і покращувало життя людей», – твердить Леонід Козаченко.

Серйозною проблемою щодо допуску на ринок іноземного капіталу вважає і Андрій Мартин. Закордонний бізнес вже зараз готовий платити непогані гроші за українську землю. Це передусім інвестори із Південно-Східної Азії та арабських держав. Вони прагнуть забезпечити продовольчу безпеку для власних країн.

«Те, наскільки ринок буде захищений від іноземців, визначатиме ціну землі. Араби готові платити доволі дорого і нашим селянам у чомусь це буде вигідно. Але проблема у тому, що землю продати можна один раз», – застерігає Мартин.

Він наголошує: треба пам’ятати, що земля – це не лише економічний актив, а й ресурс людського розвитку. Якщо одна особа сконцентрує у себе землю і стане монополістом, то є загроза, що селяни стануть кріпаками.

Майбутній закон про ринок земель експерт називає одним із ключових питань для держави. Треба зважати, щоб прописані у ньому обмеження не погіршили інвестиційну привабливість України. До речі, серед таких обмежень – максимальна площа земель, яка може бути у власності однієї людини.

«У нашому законопроекті ми прописали обмеження володіння відповідно до кліматичних зон: Карпати – 900-1100 га, степ – 2100 га, Полісся – 1700 га. Це розробки Національної академії сільгоспнаук, яка підрахувала за якої площі господарство буде рентабельним», – розповідає про напрацювання Микола Калюжний, заступник голови Держземагентства. Нахвалює, що у проект внесено все найкраще з досвіду країн ЄС. Також каже, що законопроект уже витримав експертизи.

Микола Калюжний додає: у законопроекті виписали, що право купувати землю мають тільки фізичні особи з громадянством України та держава в особі спеціалізованої організації. Остання матиме перше право на придбання сільгосп землі. Якщо власник паю захоче її продати, то він має обов’язково повідомити цю організацію. За півмісяця отримає відповідь: чи потрібна ділянка державі, чи купуватиме вона її, чи це можуть зробити орендарі, сусіди і т.д.

Не пасе задніх у законотворчості й профільне міністерство. Радник міністра аграрної політики України Сергій Святко на одному з «круглих столів», присвячених земельній реформі, презентував законопроект, який дозволить використовувати довгострокову оренду земельної ділянки у якості застави при оформленні кредиту. На думку фахівців Мінагропроду, їхня ініціатива має посприяти залученню інвестицій в агросектор.

«Основною метою законопроекту є підвищення інвестиційної та кредитної привабливості аграрного сектору. Ним, наприклад, встановлюється мінімальний термін договору емфітевзисом у 20 років. Це забезпечить надходження значних капіталовкладень та убезпечить ґрунти від виснаження. Також законопроект встановлює мінімальну вартість права користування чужою земельною ділянкою на рівні 5% від оціночної вартості, що гарантуватиме реальному власникові стабільний прибуток. Окрім цього, він законодавчо закріплює можливість застави права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що і має зацікавити інвесторів», – розповів Святко.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що президент не відмовиться від своєї ідеї запровадити ринок земель сільгосппризначення уже з 1 січня 2012 року. Багато експертів сходяться у думці, що це буде історичним кроком для України. Але робити його треба обережно – підготувати законодавчу базу, вирішити, чи потрібно створювати державну спеціалізовану структуру, випрацювати норми щодо кількості гектарів в одні руки, визначитися щодо іноземного капіталу та ціни землі, передбачити і нівелювати можливі негативні соціальні наслідки реформи.

Володимир ГРЕБЬОНКІН